І причастися, Раб Божий!
На цих словах Топеш важко зітхнув. Він відчув наближення духу Галини. Ось-ось мав початися поєдинок.
— Не кидай мене, мій обряд!
Пальці Топешевої правої руки повільно ворушаться. Дух Галини обширний та ще дуже м’який — для маневру є місце.
— Впадуть стіни і грати.
А ти не кидай мене, мій обряд.
Вікна і двері.
А ти не кидай мене, мій обряд.
Тіла і душі.
А ти не кидай мене, мій обряд.
І не кидай мене, мій обряд.
Очі Топеша сяють усе яскравіше. Межа його духу стрімко накриває село під вербами. Ще аршинів зо два — і дух накриє Галину, тоді все. Аж раптом сплеск:
— І вийшов Господь на суд!
Дух Галини випростався.
Топеш падає у траву.
— Ух! Голова…
Береться за голову, протирає очі. Сідає.
— Нічогенько так, сестро, дала ти мені стусана.
Знову зводить руки.
— Іди похрести їх, Григорій.
ebooksa