Топеш розгадує Ксенин сон. Це знання відоме тільки йому — істина причина того, що відбувається в Ксениній голові десь глибше, ніж картинка. Ось потроху проступають обриси видіння Святослава:
«Притулок. Сирітський притулок одного католицького монастиря в Румунії. Ксеня в підвалі того монастиря. Їй років 6–7. Ксеню обливають свяченою водою, б’ють монастирським хрестом, як каменюку. Солома у Ксениному кутку темниці за роки знущань стала вже зовсім червоною, і Топеш знає, що то не відмивається. І то не відмиється, бо то не кров… Ліва рука дівчини прикута кайданом і ланцюгом до стіни. «Увіруй! Увіруй!» — кричить п’яний монах. «Ха-ха!» — сміється. Стусани припиняються, монах відходить до дверей, каже наостанок: «Ну що ж, подумай поки що! Ха! Подумай, що Бог справедливий, адже не дає тобі смерті. Слава Ісусу! Подумай, а я тобі присвічу, щоб краще думалось», — кинув смолоскип на солому…
До Ксені не заходили днів два, поки не згоріло, не перетліло все в її темниці. Коли все ж завітали, побачили зовсім нагу перелякану дівчину серед суцільної золи, так само прикуту кайданом. «А я думав, вирветься», — буркнув один монах. Підійшли ближче. Вгледіли коло кисті ще не зовсім вздоровлену рану від іклів. «Чого не одгризла до кінця?» — спитав у Ксені той самий монах. У відповідь почувся тільки жалібний схлип. «Що ти маєш на увазі?» — спитав інший. «Бачиш, — показав той на шрам, — хотіла відгризти руку, щоб вирватись — злякалась, мабуть…» — «Мабуть», — задумався другий монах».
Топеш стрімко нахилився і витер Ксені лице — вона очунялась.
Тоді князь відразу ж торкнувся свого обличчя.
— Ну от і добре, — промовив. — Ну що, є жахіття?
Ксеня нахмурила чоло. Задумалась. Тоді кумедно так здійняла брови дугою і констатувала:
— Хм… Нема. Тобто не пам’ятаю. Не пам’ятаю його!
Ксеня взагалі раптом відчула таку легкість і гарний настрій, чого в неї не траплялось давно, а може й геть ніколи не траплялось.
— Усе буде добре.
— А знаєте, мій князю, я …я завжди думала, що він дивиться звідти, — кивнула вгору. — Просто вночі його не видно, а вдень видно. Страшно так. Я його боялась, а тепер ні. Я тоді в курнику думала: не можна ж, не можна так! Він же дивиться і нічого не робить. Він же має бути справедливим, а нічого не робить. І мені здалось, що його нема там угорі. Я кричу до нього: де ти? А звідти, згори, — тиша. Ні слова у відповідь. Я ж його просила, звала, але не прийшов, не відгукнувся навіть. А я, тобто ви, убили, порвали, поїли їх, а він не боронив і не допоміг. То я думаю… думала, де він є? У вселенній — де він?..
— Його нема.
Топеш важко видихнув і скривився, наче після тяжкої неприємної відрижки.
— А я … Ну…
Ксеня говорила вже без ноток того попереднього душевного болю, Навпаки, весело, проте ж її трохи приголомшив висновок князя.
— Киньте, Ксеню, — Топеш чогось перейшов на ви. — Вам набили голову різними дурницями п’яні монахи під час знущань. Подивіться на цих навіжених: Господи помилуй, Господи помилуй, — Топеш заговорив фальцетом, перекривляючи вірян. — Бога немає, як немає прощення їхнього, благодаті, любові та іншого. Бога немає, бо аби він був, то оця наволоч, — Топеш кивнув у бік дверей, — бігала б собі в Едемських садочках замість того, щоб гризти один одному горлянки, вбивати самих себе, давитись плотськими втіхами, красти, підло брехати, валятись у багні й поливати сим багном інших, самим своїм існуванням заперечуючи існування Його! Бога немає, бо аби він хоч трохи був, то не розпинав би своїх дітей на хрестах, не топив би їх у вині і не доводив до побоїщ сотні, тисячі, не оскверняв би свого ймення кров’ю. Бог би змилостивився. Аби Бог хоч трішечки був, він для початку навчився б любити сам. Бога немає.
Топеш крутнув головою.
— Їсти хочеш?
Двері рипнули, і в погріб увалився товстий чоловік, у рясі, з перекошеним обличчям — то був піп місцевої церковки.
— Спасе тебе твій Бог?..
ebooksa