Непрохані

— Його зараз немає. Ви хто?

— Агент Шепард, — відповів чоловік і кашлянув. — Ви не проти, якщо я зайду в дім?

Джина була проти, але чоловік просто піднявся на ґанок і зайшов, не чекаючи відповіді.

— Не так швидко, містере, — Джина пішла за ним, лишивши двері відчиненими. — Покажіть-но посвідчення.

Чоловік витяг гаманця й одним рухом розгорнув посвідчення перед Джининим обличчям, навіть не глянувши в її бік. Натомість він пильно оглядав кімнату, потім підвів очі до стелі.

— Що відбувається? — спитала Джина. Вона чітко розгледіла три великі літери — ФБР, — але думка про справжнього живого федерала у неї вдома не вкладалася в голову.

— Мені потрібно поговорити з вашим чоловіком.

Буденний тон чужинця тільки підкреслив абсурдність ситуації.

Джина затулила рота долонями. Чорт, та це ж її дім!

— Кажу ж, його немає.

Чужинець повернувся в її бік. Його очі, до того ніби мертві, повільно оживали.

— Так, кажете. Я вас почув. Але мені треба знати, де він. І треба оглянути ваш будинок.

— Я не дозволяю, — відповіла Джина. — Хай що ви там собі думаєте, я…

Його рука так швидко злетіла вгору, що Джина нічого не побачила — лише відчула, як пальці, більше схожі на пазурі, стисли її за щелепу.

З переляку їй спершу віднялася мова, та коли чоловік почав розвертати її до себе, Джина закричала — пронизливим безсловесним криком, бо говорити з міцно зафіксованою щелепою не мала змоги.

— Де вона? — тим самим буденним, майже знудженим тоном запитав чоловік.

Джина гадки не мала, про що він. Спробувала вирватися, вдарити його кулаком, ногою, почала трусити головою. Якусь мить він не реагував, а потім просто дав їй добрячого ляпаса вільною долонею. В голові у Джини задзвеніло, вона мало не впала, але чоловік втримав її за щелепу, викрутивши її так, що та ледь не вискочила.

— Я все одно її знайду, — повідомив чоловік, а Джина відчула, що у неї щось рветься на вилиці.— Проте ви можете зекономити мені час і зусилля. Де вона? Де він тримає свою роботу?

— Я… я не…

— Мамо!