Кім

— Невчасно надокучаючи мудрецеві можна накликати лиха.

— У нас є майна[168], яка говорить людською мовою, — в’їдлива відповідь супроводжувалася добре знайомим Кімові постукуванням обнизаного коштовностями вказівного пальця. — Вона замешкала над конюшнями і точнісінько перейняла інтонації нашого домашнього жерця. Може, я замало шаную своїх гостей, але аби ви бачили, як він тицяв себе обома кулачками в животик, роздутий, наче стиглий гарбузик, і примовляв: «Отут болить!», то ви б мені пробачили. Я вже наполовину зважилася купити зілля у знахаря. Він його продає дешево, а сам від нього гладшає, наче бик Шиви. Хлопчик від ліків не відмовлявся, але я завагалася щодо дитини, бо колір склянок здався мені зловісним.

Під цей монолог Лама розтанув у темряві, рухаючись у напрямку приготованої для них кімнати.

— Схоже, ти його розсердила, — мовив Кім.

— Та ні. Він втомився, а я, як бабуся, захопилася і забула. (Ніхто, крім бабусь, не може доглядати дитину. Матері годяться тільки на те, щоб народжувати.) Завтра, коли він побачить, як виріс син моєї дочки, він напише амулет. І тоді ж зможе оцінити засоби нового знахаря.

— Хто цей знахар, магарані?

— Думаю, такий самий, як ти, але щонайпоміркованіший бенгалець із Дакки — знавець медицини. Він мене вилікував від важкості у шлунку якось дрібною пілюлею, від якої всередині наче диявол з ланця зірвався. Він тепер подорожує, продаючи ліки високої ціни. У нього навіть агліцькі папери є, де написано, як він допомагав чоловікам із розслабленими спинами і немічним жінкам. Він тут пробув чотири дні, але як почув, що ви йдете (по всьому світі знахарі й жерці — то наче тигри та змії), то він, думаю, десь заховався.

Поки вона переводила дух після такого залпу, старезний слуга, що сидів на межі освітленого кола, промурмотів:

— Цей дім — як та кошара для всіляких пройдисвітів і… жерців. Не давайте малому їсти стільки манго… Але хіба хто переконає бабусю?

Він шанобливо підвищив голос:

— Сагибо, знахар спить після обіду. Він у помешканні за голуб’ятнею.

Кім наїжачився, наче тер’єр у стійці. Збентежити і переговорити бенгальця, навченого у Калькутті, балакучого торговця ліками із Дакки — оце мала бути добра гра. Негоже, аби Ламу чи навіть і Кіма відсторонили через когось такого. Хлопець знав ці оголошення покрученою англійською, друковані на останніх сторінках місцевих газет. Хлопці зі школи святого Ксав’є часом приносили їх потайки і підсміювалися між собою: вдячні пацієнти перелічували свої недуги дуже простою та відвертою мовою. Урія, нітрохи не заперечуючи проти того, щоб улаштувати змагання між двома паразитами, прослизнув у бік голуб’ятні.

— Так, — мовив Кім зі стриманою зневагою. — Їхній набір товарів — це підфарбована вода і величезна безсоромність. Їхня здобич — розслаблені князьки і товстуни-бенгальці. А заробляють вони на дітях — ще не народжених.

Стара зареготала.

— Не будь заздрісним. Чаклунство краще, еге? Я цього ніколи не заперечувала. Дивися, якого доброго амулета написав мені святий сьогодні вранці.

— Тільки невігласи заперечують, — загудів із темряви глухий, низький голос, і якась постать наблизилася і присіла навпочіпки, — тільки невігласи заперечують цінність амулетів. Тільки невігласи заперечують цінність ліків.

— Пацюк знайшов шматочок куркуми і каже: «Я відкрию бакалію», — парирував Кім.

Битва вже спалахнула, і вони помітили, що стара завмерла від зосередження.

— Син жерця знає ім’я своєї няньки і трьох богів, а каже: «Слухайте мене, а то я вас проклену від імені трьох мільйонів Великих». — Вочевидь, цей невидимий мав дві-три стріли у сагайдаку. Він продовжив. — Я лише навчаю абетки. Всієї мудрості я навчився у сагибів.

— Сагиби ніколи не старіють. Вони танцюють і бавляться, наче малі діти, а самі вже дідусі. Міцна порода, — пропищав голос із паланкіна.