— І казати, що я забираюся забрати його життя — це гріх, це просто безумство. Мій чела допоміг мені знайти Річку. Це його право — очиститися від гріха разом зі мною.
— Ай, йому треба очиститися. Але потім що, старий, що потім?
— Хіба то суть у піднебессі? Він просвітлений, як і я, і точно має ніббан.
— Добре сказано. Я побоювався, що він може скочити на Мухаммадового коня і щезнути.
— Ні, він має йти далі — як учитель.
— Ага! Тепер мені ясно! Це правильний алюр для лошака. Звісно, він має йти далі учителем. Наприклад, він оце негайно потрібен уряду як писар.
— Його готували до цього. Я здобув заслугу тим, що робив пожертву заради нього. Добрий вчинок не минає безслідно. Він допоміг мені у моєму пошуку. Я допоміг йому у його шуканні. Справедливе Колесо, о продавець коней, що прийшов із Півночі. Хай він буде вчителем, хай буде писарем — яка різниця? Наприкінці він досягне звільнення. Усе решта — ілюзія.
— Яка різниця? А як мені треба буде взяти його з собою в Балк через шість місяців! Я приїхав із десятком кульгавих коней і трьома дужими хлопцями — дякуючи тому курчаті-бабу — щоб видерти хворого хлопчика з дому старої баби. А схоже на те, що я стою осторонь, поки юний сагиб здіймається в казна-які язичницькі небеса зусиллями старого червоношапочника. Я й сам трохи вважаюся учасником Гри! Але той божевільний любить хлопчика, а я, певно що, й собі трохи теж схибнувся.
— Що це за молитва? — поспитав Лама у відповідь на різкі звуки мови пушту, які гримкотіли з червоної бороди.
— Але нема різниці, тепер я знаю, що хлопчик, якому гарантовано рай, може поступити на службу до уряду, і мені відлягло на душі. Я маю йти до коней. Сутеніє. Не буди його. Не хочу чути, як він називає тебе учителем.
— Але ж він мій учень. А хто ж?
— Він мені казав, — Магбуб проковтнув клубок суму і розсміявся. — Я трохи інакшої віри, ніж ти, червоношапочнику, якщо це бодай трохи тебе обходить.
— То нічого, — мовив Лама.
— Я думав інакше. Тоді тобі нічого не буде, якщо я тебе, безгрішного і свіжовимитого і на три чверті втопленого у струмку, назву доброю людиною — дуже доброю людиною. Ми з тобою прогомоніли десь чотири чи п’ять вечорів перед цим, і я, хоч і сам коняр, але можу досі, як то кажуть, бачити святість серед кінських ніг. А ще можу зрозуміти, як наш Друг Усього Світу вклав свою руку у твою вперше. Будь добрим до нього і дозволь йому бути вчителем, коли ти… омиєш йому ноги, якщо таке лікування на користь лошакові.
— А чому ти сам не станеш на Шлях, щоб супроводжувати хлопчика?
Магбуб вирячився, ошелешений надзвичайним нахабством такої пропозиції, на яку по той бік кордону відповів би більше, ніж одним ударом. Але комічність ситуації торкнула його суєтну душу.
— Потихеньку… потихеньку… по одній нозі, як кульгавий кінь бере перешкоди в Амбалі. Я прийду до раю, може, трохи пізніше… я туди помаленьку рухаюся… це вже багато значить… і я цим завдячую твоїй простодушності. Ти ніколи не брехав?
— А навіщо?
— О, Аллах, ти це чуєш? «Навіщо» у цьому твоєму світі! І ніколи нікого не поранив?
— Одного разу… пеналом… до того, як осягнув мудрість.