Король у Жовтому

— Офіційно їх оцінюють у п’ятсот доларів, але власник «Прослави Принца» обіцяв дві тисячі тому, хто доповнить обладунок зниклими частинами. Ця винагорода належатиме містерові Вайлду.

— Йому вона не потрібна! Він відмовиться від цих грошей! — І тут мені урвався терпець. — Що вам взагалі відомо про містера Вайлда? Йому не потрібні гроші. Наразі він є — або невдовзі буде — багатшим за будь-яку людину на землі, окрім мене. Нащо нам будуть ті гроші, коли… Нащо нам з ним ті гроші, коли… коли…

— Коли що? — спитав Гоберк, геть збитий з пантелику.

— Побачите, — відповів я, знов опанувавши себе.

Він окинув мене поглядом, яким на мене зазвичай дивився доктор Арчер, і я знав, що він вважає мене несповна розуму. Його щастя, що він не промовив «безумець» саме тоді.

— Ні, — відповів я на його невисловлені думки. — Я не втратив глузду. Я настільки ж здоровий, як і містер Вайлд. Не бачу жодного сенсу викладати свої козирі просто зараз, але знайте: мова йде про вкладення, що принесе набагато більше, ніж просто золото, срібло та коштовності. Воно забезпечить щастя і процвітання всьому континентові, ні, всій півкулі!

— Ох… — зітхнув Гоберк.

— А можливо, — продовжив я вже спокійніше, — воно забезпечить щастя всьому світові.

— І водночас ваше власне щастя і процвітання, як і містера Вайлда?

— Саме так, — усміхнувся я у відповідь. Мені хотілося задушити його за такий тон.

Гоберк якийсь час мовчки дивився на мене, а потім мовив, уже набагато обережніше:

— Чому б вам не облишити всі ті ваші книжки й дослідження, містере Кастейне, і не вирушити у відпустку в гори чи кудись деінде? Пам’ятаєте, раніше ви захоплювались риболовлею. Може, вам варто закинути вудку та Спіймати кілька форелей у Ранґелисі?

— Ловіння риби мене більше не цікавить, — відповів я спокійним голосом, у тон своєму співрозмовникові.

— Ви багато чим захоплювались раніше, — продовжив він, — атлетикою, яхтовим спортом, стрільбою, верховою їздою…

— У мене зникло бажання їздити на коні після мого падіння, — так само спокійно промовив я.

— Ах, звісно, ваше падіння… — повторив він, дивлячись кудись убік.

Ця безглузда балачка зайшла занадто далеко, тож я запропонував повернутися до розмови про містера Вайлда, але Гоберк знову почав придивлятися до мого обличчя у вкрай неприємний для мене спосіб.

— Містер Вайлд… Знаєте, що він зробив сьогодні пообідді? Він спустився вниз і прибив табличку на вхідних дверях, просто поряд із моєю. На ній вказано:

Містер Вайлд

Той, що відновлює репутації