Я вже хотів було відвернутися від цієї пасторальної картини, коли якась метушня, що зчинилася серед ґаволовів біля воріт, привернула мою увагу. Якийсь юнак прочинив ворота і нервово попростував гравійною доріжкою до бронзових дверей камери смерті. Він ненадовго затримався біля мойр, і щойно хлопець підвів голову до трьох загадкових ликів, як голуб злетів зі свого мармурового сідала, описав коло просто над ними і полетів на схід. Юнак затулив обличчя долонею, а потім з якимсь дивним і незрозумілим жестом вибіг мармуровими сходами нагору, і бронзові двері зачинилися за ним. Через півгодини роззявляки попленталися хто куди, а переляканий голуб повернувся на своє сідало на руці мойри.
Натягнувши капелюха, я вийшов прогулятися перед обідом. Коли переходив центральну вулицю, зі мною порівнявся гурт офіцерів. Один із них погукав мене на ймення:
— Агов, Гільдреде!
Він підійшов привітатися зі мною. То був мій кузен Луїс; усміхнений, він постукував батогом по своїх підборах зі шпорами.
— Щойно повернулися з Вестчестера, — сказав він. — Допомагали селянам. Ну, знаєш, молоко, сир, селянки в очіпках, що говорять тобі «добридéнь» і «та не думаю», коли ти намагаєшся зробити їм комплімент. Не уявляєш, як я скучив за нормальною їжею з «Дельмоніко[16]»! А як ти? Є новини?
— Жодних, — люб’язно відповів я. — Бачив ходу твого полку сьогодні вранці.
— Справді? А я тебе не помітив. Де ти був?
— Дивився з вікна містера Вайлда.
— Ох, дідько, — почав він незадоволено, — той чолов’яга — справжній псих. Не розумію, навіщо ти…
Помітивши роздратування на моєму обличчі, він перепросив за свою нестриманість.
— І все ж, серйозно, старий, — продовжив він, — я не хочу принижувати твого приятеля, але ніяк не можу зрозуміти, що спільного ти можеш мати з тим містером Вайлдом. Якщо чесно, то він — нечемна, огидно спотворена людина, яка мислить як психопат-злочинець. Ти ж знаєш, він був у божевільні…
— Як і я, — спокійно докинув я.
Хоч і збитий з пантелику, Луїс швидко оговтався і сердечно плеснув мене по плечу.
— Та годі, облиш, тебе ж повністю вилікували, — почав було він, але я знову не дав братові договорити:
— Мабуть, ти маєш на увазі, що мене просто
— Звісно, саме це я й мав на увазі! — розсміявся він у відповідь.
Той силуваний сміх мені геть не сподобався, проте я весело кивнув і запитав, куди він прямує. Луїс був відповідальним за своїх побратимів-офіцерів, які наразі майже дійшли до Бродвею.
— Ми збиралися покуштувати бранцвізьких коктейлів[17], але, щиро кажучи, я роздумував над приводом відвідати Гоберка замість цього. Ходімо, ти якраз і будеш моїм приводом.
Ми побачили старого Гоберка у новенькому весняному костюмі біля дверей його крамниці. Він глибоко вдихав повітря.
— Я вирішив здійснити невеличкий променад з Констанцією перед обідом, — відповів він на безупинний потік Луїсових запитань. — Ми думали прогулятися парком уздовж Північної річки.
ebooksa