Король у Жовтому

— Я запрошую їх на співбесіду, — м’яко промовив він.

Раптом нашу розмову перервав стукіт у двері. Обличчя хазяїна знову набуло звичного виразу.

— Хто там?

— Містер Стейлет, — почулось у відповідь.

— Приходьте завтра, містере Стейлет, — гукнув містер Вайлд.

— Ніяк не зможу… — почав був непроханий гість, але різкий уривистий крик містера Вайлда змусив того замовкнути:

— Приходьте завтра, містере Стейлет!

Ми почули, як він поспіхом відійшов від дверей і спустився сходами вниз.

— Хто то був?

— Арнольд Стейлет, власник і головний редактор «Нью-Йорк Дейлі[8]». Тієї самої «Нью-Йорк Дейлі», — він побарабанив пальцями по обкладинці своєї книги і додав:

— Йому я плачу дуже мало, але він має це за добру угоду.

— Арнольд Стейлет!.. — промовив я у захваті.

— Ага, — гордівливо кашлянувши, підтвердив містер Вайлд.

Поки ми розмовляли, у кімнату непомітно пробралася кішка. Вона вмостилася на підлозі навпроти свого хазяїна, поглянула на нього та якось непевно, ніби вагаючись, загарчала. Він одразу ж підвівся з крісла, сів навпочіпки біля тварини, взяв її на руки і почав гладити здоровою рукою. Кішка одразу перестала гарчати й почала гучно муркотіти, і що довше її пестили, то гучнішим ставало муркотіння.

— Де записи? — спитав я. Містер Вайлд мовчки вказав на стіл, і я звичним рухом (мабуть, уже всоте) взяв рукопис під назвою:

«ІМПЕРСЬКА ДИНАСТІЯ АМЕРИКИ»

Одну за одною я проглядав зачитані мною ж сторінки, хоча і знав їх зміст напам’ять, від початку: «Коли із Каркози Гаяди, Гастур і Альдебаран» і до кінцевих рядків: «Кастейн, Луїс де Кальвадос, народився 19 грудня 1877 року». Я читав це у несамовитому захопленні, іноді цитуючи вголос і особливо виділяючи епізод з «Гільдред де Кальвадос, єдиний син Гільдреда Кастейна й Едіти Ландес Кастейн, перший спадкоємець…», і так далі.

Щойно я дочитав, містер Вайлд кивнув і знову зайшовся кашлем.

— До речі, про ваші законні претензії… Як там справи у Констанції з Луїсом?

— Вона його кохає, — просто відповів я.