Війна і міф. Невідома Друга світова

— внаслідок організованого масового голоду у 1946–1947 роках в Україні загинуло до 1 мільйона осіб, а близько мільйона політичних ув’язнених потерпали від страждань у ГУЛАГу. Останній політв’язень комуністичного режиму Богдан Климчак повернувся з таборів 11 листопада 1990 року.

У 1970 р. на північній околиці Ужгорода встановили пам’ятник «Україна — визволителям»

Вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців.

Український визвольний рух, не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, продовжував боротьбу за незалежність України, яка тривала ще майже десятиліття. Переслідування інакодумців не припинялося до розпаду СРСР.

Справжні волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року зі здобуттям державної незалежності.

Міф 39. УПА стріляла в спину Червоній армії, яка визволяла її від фашистів

Вулицями Донецька йшли полонені українські солдати. Їхні діди-прадіди воювали з фашизмом, а ці — самі уподібнилися фашистам. І навіть у бій йшли під синьо-жовтим прапором, тим самим, під яким карателі ОУН-УПА стріляли в спину радянським солдатам.

Владислав Гулевич, «Бешенство карликов», серпень 2014 року

Суть міфу

УПА воювала проти Червоної армії, яка боролася з Третім Райхом, і це є доказом того, що УПА виступала на боці нацистів.

Факти стисло

УПА воювала проти Радянського Союзу так само, як і з Третім Райхом, вбачаючи у СРСР такого самого агресора та ворога незалежності України. Але ворогом УПА була не Червона армія, а компартія, НКВД та інші елементи репресивної системи Радянського Союзу.

Факти докладніше

У лютому — березні 1944 року Червона армія здійснила наступ на територію Західної України. У той час на Волині та Галичині активно діяла Українська повстанська армія, яка до цього протистояла нацистським військам. Червона армія також представляла тоталітарний ворожий українській державності режим, але ставлення до неї було принципово іншим.

Перед самим вступом Червоної армії на Західну Україну, 24 грудня 1943 року, командування УПА видає тактичні інструкції, присвячені майбутньому наступу Червоної армії та поведінці у змінених умовах. Згідно з цим документом, відділам УПА заборонялося вступати в бій з Червоною армією — навіть для того, щоб здобути зброю, наказувалося розосередитися по селах і хуторах і дослівно «пересидіти» фронт.

Причин для такого рішення було кілька. Перша і найголовніша — основною ціллю і противником боротьби антирадянського підпілля була комуністична партія та НКВД. Червона армія розглядалася як можливе поле для націоналістичної пропаганди, метою якої було залучити її вояків до повстанців.

Листівка українських повстанців до червоноармійців, 1944 р.

Друга була більш прагматичною — у військовому протистоянні зі стократ сильнішою Червоною армією УПА тільки знекровить себе і не досягне жодних відчутних результатів.

Відомі випадки, коли українське підпілля, знаючи з даних розвідки про національний склад з’єднання Червоної армії, уникало зіткнень із «українськими» загонами радянського війська.

Але, попри добрі наміри командування, виконати інструкції вдавалося не завжди. Західна Україна була перенасичена військами до такої міри, що, як не маневруй, — уникнути сутичок було гранично складно. Крім того, багато хто з командирів діяв, виходячи передусім з конкретної тактичної ситуації «тут і тепер». Тому бої між червоноармійцями та повстанцями траплялися. З січня до березня 1944 року таких нападів було, за різними підрахунками, від 153 до 200, у квітні — травні 1944 року їхня кількість сягнула 350. Траплялися повномасштабні бої, як, наприклад, 22 березня під Дерманню на Волині.

Додаткові зіткнення провокував НКВД, залучаючи частини Червоної армії до каральних акцій — саме так сталося наприкінці вересня — у жовтні 1944 року. Така практика почастішала з весни 1945 року, після завершення війни у Європі. Тут уже повстанці у ситуації «не вистрелиш ти — вистрелять у тебе» змушені були вдаватися до зброї.