Факти стисло
Перемога у Другій світовій війні над нацизмом є результатом дій не якоїсь однієї країни, а спільних дій усіх учасників антигітлерівської коаліції. Тому навіть постановка питання про «суверенну перемогу» силами однієї РФ є абсурдною: важливий був внесок кожного з цих народів. Водночас роль українців у цій репліці теж несправедливо применшена.
Факти докладніше
Звідки ж походить твердження, що саме «на РСФРР припадає 70 % втрат у Великій Вітчизняній війні»?
Офіційна позиція Кремля спирається на розрахунки групи російських військових істориків, згідно з якими впродовж 1941–1945 років у лавах Червоної армії і ВМФ воювало близько 34,5 мільйонів радянських громадян. Неповоротні втрати склали 8 мільйонів 668 тисяч 400 осіб, з них — 1 мільйон 376 тисяч українців (тобто 15,9 % від загального числа військових втрат СРСР або більше, ніж усі втрати США, Великої Британії та Польщі разом узяті). Насправді ж, за підрахунками незалежних істориків, військові втрати радянських збройних сил коливаються в межах 11–12 млн, з яких українців приблизно 2,5 мільйона, тобто 21–22 %.
Однак усе залежить від того, як рахувати: з
Російські військові експерти здійснювали підрахунок за етнічною ознакою й автоматично відсіювали громадян інших національностей (росіян, білорусів, поляків, євреїв, німців, татар, молдаван, вірмен, греків та ін.), які з діда-прадіда проживали в Україні, для яких ця земля була батьківщиною. Оскільки Україна завжди була багатонаціональною, то такий підхід, як і мотиви його використання, залишають багато питань.
Саме використання етнічного підходу зменшило частку втрат неросійських народів до 33,7 %.
За підрахунками українських дослідників, у лавах Червоної армії воювало близько 7 мільйонів вихідців з України, тобто приблизно 23 % від загальної чисельності Збройних сил СРСР.
Чисельність українських громадян у Червоній армії постійно змінювалася. У 1941 році вони становили 15–20 % (другі після росіян). У 1942 році частка українців у ЧА зменшилася: багато хто потрапив до полону або перебував на окупованій території. На початку 1944 року, під час звільнення території України, число українців зросло більш ніж на 22 %.
У 1944–1945 роках частка етнічних росіян у деяких арміях радянського війська складала лише близько 40 %, наприклад, 60-а армія 1-го Українського фронту, що визволяла Краків та Освенцим, мала у своєму складі близько 36 % росіян та 32 % українців.
Це стало відомо під час скандалу взимку 2015 року, коли Міністерство оборони РФ, обурившись словами польського міністра іноземних справ Ґжеґожа Схетини про те, що то «українці визволили Аушвіц», розсекретило (через 70 років після завершення війни!) формуляр із національним складом цього військового з’єднання. Цілком випадково Міністерство оборони РФ цим документом спростувало слова Володимира Путіна про 70 % людських ресурсів.
Не варто забувати і про якісні показники. Близько 2,5 мільйона українців нагороджені радянськими орденами і медалями. За виняткову мужність 2 тисячі удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Тричі Героєм Радянського Союзу став І. Кожедуб, двічі Героями — 32 українці, в тому числі О. Молодчий, Д. Глінка, П. Таран, М. Бондаренко, О. Мазуренко, А. Недбайло, В. Михлик та ін.
Багато українців було і в командуванні Червоної армії: Г. Кулик, С. Тимошенко, І. Черняховський, А. Гречко, А. Єрьоменко, К. Москаленко, П. Жмаченко, Р. Малиновський.
Від імені СРСР Акт капітуляції Японії підписав українець — генерал К. Дерев’янко.
Групу прапороносців, що підняла «Прапор Перемоги» над Райхстагом, очолював українець — лейтенант О. Берест.
Міжнародним визнанням внеску українців у перемогу над нацизмом було надання УРСР членства в ООН.
Прихильникам етнічного підходу в оцінці внеску українців у перемогу над нацистами варто ще раз нагадати кілька важливих фактів.
ebooksa