Війна і міф. Невідома Друга світова

Після смерті Ватутіна Сталін наказав Жукову очолити 1-й Український фронт. 10 квітня 1944 року за звільнення Правобережної України Жуков удостоєний вищої військової нагороди — ордена «Перемога» за № 1.

Влітку 1944 року Жуков координував дії 1-го і 2-го Білоруських фронтів в операції «Багратіон». Головні заслуги у проведенні успішної операції, в результаті якої від ворога було очищено територію Білорусі, Жуков присвоїв собі, фактично відібравши їх в інших, зокрема у командувача 1-м Білоруським фронтом Костянтина Рокоссовського.

Наприкінці березня 1945 року з легкої руки Сталіна «за вміле виконання завдань Верховного Головнокомандування» Жуков першим отримує другий орден «Перемоги». Пізніше до когорти двічі кавалерів вищої військової відзнаки додалися Василевський і сам Сталін.

«Апофеозом воїнської слави» маршала Жукова стала битва за Берлін. 16 квітня він як командувач 1-м Білоруським фронтом починає безпрецедентну за своїми масштабами і швидкоплинністю стратегічну наступальну операцію. Проте вона мала наслідком і великі втрати військ. Червона армія, тільки за офіційними, явно заниженими даними, у Берлінській операції втратила 352 тисячі осіб, з них понад 78 тисяч безповоротно. За розмірами добових втрат особового складу і техніки (понад 15 тисяч осіб, 87 танків і САУ, 40 літаків) битва за Берлін перевершила всі інші операції Червоної армії, де втрати були наслідком боїв, на відміну від битв першого періоду війни, коли добові втрати радянських військ визначалися переважно значним числом полонених. За інтенсивністю втрат ця операція порівнянна лише з Курською битвою.

Мабуть, за такі «досягнення» Георгія Жукова в сучасній мілітаризованій Росії називають «неперевершеним вітчизняним полководцем» усіх часів, який «високо підніс славу російської зброї».

Міф 48. Місто-Герой

Звання «Місто-Герой» надається містам Радянського Союзу, трудящі яких проявили масовий героїзм і мужність у захисті Батьківщини у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років.

Постанова Президії Верховної Ради СРСР про почесне звання «Місто-Герой», 8 травня 1965 року

Суть міфу

Окремі міста СРСР особливо відзначилися в період війни, тому здобули народне визнання як Міста-Герої.

Факти стисло

Нагородження відзнакою Місто-Герой відбувалися безсистемно, вибір претендентів здійснювався на основі суб’єктивної думки радянського керівництва, а не бойового внеску міста у перемогу.

Факти докладніше

Словосполучення «місто-герой» спочатку вживалося як метафора. У 1942 році газета «Правда» назвала містами-героями Ленінград, Одесу, Севастополь і Сталінград. 1 травня 1945 року Сталін наказав провести салют у столицях 16 союзних республік, а також у містах-героях: Ленінграді, Сталінграді, Севастополі та в Одесі. В указі про заснування медалі «За оборону Києва» у 1961 році столиця України теж названа містом-героєм.

Що ж означає «місто-герой» і кого можна так називати?

Уперше це було визначено у 1965 році. До 20-річчя перемоги над Німеччиною Президія Верховної Ради СРСР затвердила відповідне Положення. Звання Місто-Герой мало надаватися містам СРСР, які проявили «масовий героїзм і мужність» під час війни.

Грамота Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 р. «Про вручення місту-герою Києву медалі “Золота зірка”»

Як саме визначати міру героїзму, у Положенні не сказано. Ніяких спеціальних комісій не створювали. Рішення на власний розсуд приймала Президія Верховної Ради.

Визначення Міст-Героїв припадає на час активного культивувування міфу «Великої Вітчизняної війни» (докладніше про це міф 46). Перші нагородження відбулися аж через 20 років після завершення війни. Тоді відзначили 6 міст: Ленінград, Одесу, Севастополь, Волгоград (колишній Сталінград), Київ, Москву, а також Брестську фортецю.

У 1970-х роках «Містами-Героями» стали Керч, Новоросійськ, Мінськ і Тула. Останні нагородження відбулися у 1985 році, до 40-ї річниці завершення війни: Смоленськ і Мурманськ.

Разом — це 12 «Міст-Героїв» і Брестська «Фортеця-Герой».