Лицарі сорока островів

22
18
20
22
24
26
28
30

— Сергію, у нас така справа… Януш хоче залишитися на вашому острові. Дозвольте?

Він не дуже здивувався. Кивнув:

— Так, будь ласка… Не скривдимо. То він через земляка?

- Звичайно, - я мимоволі опустив очі. Що не кажи, а догляд Януша можна було розцінити як образу... — Сергію, ти не знаєш, а поляків на островах багато?

- Не дуже. Тут якась складна система відбору. Чим більша країна, тим більше хлопців потрапляє з неї на острови. Але ще грає роль рівень розвитку. З Японії, наприклад, три чи чотири острови — більше, ніж із Китаю чи Індії.

Дивна система… У мене майнула невиразна, напівусвідомлена думка. Гаразд, потім… Я підійшов до Януша.

- Ян, вставай. Пішли на званий обід на честь першого посла на Сорока островах.

На четвертому острові чергові приходили обідати у замок. Ми змогли попрощатися з усіма – церемонно, з кожним окремо. Інге хлопчаки стали дружно цілувати руку. Я так і не зрозумів, всерйоз вони це роблять чи дурять. Судячи з незворушно-поблажливої ​​особи Інги - вона таке прощання приймала як належне.

А я Янушем ми прощалися по-різному. Том, який сприйняв те, що сталося, як норму, щось весело і незрозуміло сказав йому. Інга мляво махнула рукою і пішла на носа «Зухвалого». Тимур пройшов повз, ніби й не помітив.

Я знизав руку. І сказав, пробуючи пожартувати.

- Гаразд, Ян. Якщо що - пливи назад.

Януш часто-густо закивав. На мить мені здалося, що він зараз стрибне в шлюпку… Здалося.

Хлопчаки допомогли нам зрушити шлюпку з піску. Мокри до пояса, ми з Тимуром влізли в посудину, що захиталася на хвилях, і почали ставити вітрило. Шлюпка повільно ковзала по воді — високий берег острова прикривав нас від вітру.

- До побачення! — крикнув нам услід Сергій.

Януш мовчав. Він стояв поруч із Кшиштофом, який тримав за руку одну з данців. Хельгу, здається…

- Додому хочу, - несподівано сказав Тимур. — Хлопці, як усе набридло…

Інга підійшла до нас на корму. Сіла по-турецьки на палубі, сумно подивилась на нас.

— Будинок ще далеко, Тимуре. Треба перемогти прибульців.

Тимур відвернувся. Тужливо сказав:

— Я не про той будинок, Інго. Я про наш острів.