Лицарі сорока островів

Сергій потягнувся до чайника з гарячою водою, зробив ще чашку кави. Обличчя у нього при цьому було таке задоволене, ніби він попивав каву в морозиві із нерозлучним другом-однокласником.

— Якщо вже братися до вивчення людської психології… Потрібно будувати ціле суспільство, причому досить складне. Як мінімум місто, бажано держава, ще краще планету. А що можна вивчати на сорок крихітних островах? Ми поставлені у жорсткі рамки, ми балансуємо між крайнощами. Треба битися – не можна після заходу сонця. Можна вбивати – не можна співпрацювати. Сімдесят відсотків хлопчаків, тридцять дівчат. Зайва дорослість небажана – ніхто не зміг вижити після вісімнадцяти років.

- А чому небажана? — мене пробив озноб. Невже ще три роки – і… все.

— Ти знаєш, — Сергій пожвавішав. — На мою думку, справа в коханні.

Перший раз голос Серьожки пролунав невпевнено. І дивився він на мене так, ніби питав поради.

— Невже ти не помічав, Дімко? Варто хлопчику і дівчинці закохатися один в одного - на них починають валитися всі шишки. З усіх сусідніх островів… Ці балбеси прибульці чи то бояться кохання… чи то не розуміють, що це таке.

Я згадав Ігорка. Його голос, що збивається в тиші «тюремної камери».

— Вони й дружбу не розуміють.

— Напевно… За наших умов можна перевірити лише найпростіші людські емоції. Добро - зло, сміливість - боягузтво, підлість - шляхетність, егоїзм - самопожертва. Але ж це основа! Все це можна перевірити на сотні або двох хлопчаків та дівчат. А мешканців островів міняли вже півсотні разів...

- Але навіщо?

— Не знаю, Діме. — Сергій відвернувся до вікна. — Знаєш, мені здається, що здогадайся хтось, у чому річ, — і був би шанс перемогти.

— А Конфедерація його не має?!

Сергійко мовчав.

- Кажи!

Він знав про Конфедерацію зовсім мало — лише те, що я розповів кілька годин тому. І був звичайнісіньким пацаном, нітрохи не кращий за нас. Але мені здалося, що його слова будуть істиною. Єдиною правдою Сорока Островів. Одкровення, чарівним пророцтвом.

— І цього я не знаю, — винен сказав Сергій. — Якщо ти хочеш знати, чи приєднається наш острів до Конфедерації… Так. Це справді шанс. Спробуємо пробиватись один до одного з двох сторін.

Сергій витяг із піхов меч. Простягнув його мені, утримуючи в руці клинок.

- Бачиш, він став іграшковим, дерев"яним. Ти вже для мене не ворог.

Я взяв тепле, гладко обстругане дерево. Потримав мить і віддав Сергію.

— А якщо хочеш знати, чи я вірю в успіх… Ти розумієш, Дімко, рішення надто легке. У правилах Ігри зяє щілина, в яку так і хочеться пролізти. Невже ніхто цього не пробував?