Лицарі сорока островів

Сергій жбурнув меч у стіну. Пролунав короткий, холодний дзвін.

— Ти ненавидиш замок, — сказав я. - Свій острів.

- Так. Так, Дімко. Це все зроблено ворогом. І не можна, неможливо перемогти нелюдів нелюдською зброєю. Вони їм володіють краще.

Нині Сергій здавався безпорадним та слабким. Дивно, чим людина розумніша, тим важче їй прийти до якогось рішення. Це тільки я легко вирішую, як чинити далі…

— То що робити?

Сергій мовчав. У замку теж стало тихо: Тимур, мабуть, втомився, Том ще не повернувся з берега, а Інга з Янушем ніколи не були надто галасливими.

— Дімо, Конфедерації часто доводиться вбивати?

— Так, — перед очима раптом встав хлопчисько, що меч у себе встромляє.

— Намагайтеся частіше домовлятися мирним шляхом. Бо ми намагаємося робити добро жорстокістю. А це неможливо.

- Ми?

- Так. Ручаюся, хлопцям ваша ідея сподобається.

Сергійко простяг руку, і я грюкнув долонею на його пальцях.

- Чудово!

Але на душі в мене зовсім не було так добре, як здавалося збоку.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ. РУЙНУВАННЯ

1. ДЕЗЕРТИР

Мене розбудив Януш. Легенько потрусив за плече, сказав:

— Дімо, вставай…

Я підвівся на ліжку, оглядаючи приміщення.

Нам, хлопчакам, дали одну велику кімнату. Напевно, щоб ми не побоювалися зради та могли спокійно виспатись. Що не кажи, а французи з шостого острова подобалися мені дедалі більше…