- Дімо, ти будь зі мною ...
А куди я ще можу подітися? У штормовому морі, на крихітній шлюпці. Але я навіть не посміхнувся до її прохання.
— Звичайно, Інга… Інгушка… Інгуля…
Мої губи шепотіли вже щось таке, неймовірне, божевільне, що могло прозвучати тільки зараз, на волосок від загибелі, в гуркоті хвиль, що заглушає слова.
— Не бійся… Ти ж бачиш, що з нами нічого не робиться… Інга…
Вона трохи повернула голову, і наші погляди зустрілися. Як тоді, на мосту, де ми впізнали одне одного.
- Інга ...
Я радий, що ти зі мною. Я негідник, але я радий, що ти потрапила на острови. Я мерзотник, але я радий, що ти зі мною в шлюпці. І ти знаєш про мою радість, але прощаєш: бо щаслива від того ж.
— Шторм скінчиться, і я знову не наважусь сказати… — прошепотів я.
Інга хитнула головою – не чую!
— Знаю, — не підвищуючи голосу, сказав я. — Інгушка… У тебе ім"я, холодне й прозоре, як уламок льоду. Я боюся зробити його теплішим, наче воно може розтанути. Ми виберемося, чесне ніби, тільки я знову губитимуся. Я й говорю, бо ти не чуєш.
- Я чую, - прошепотіла Інга. — Тільки ти все одно кажи.
Мене почало бити тремтіння. Господи, ну звичайно, адже наші обличчя майже стикнулися. А може, те, що я сказав, не можна заглушити ніяким шумом.
Повз нас промайнула чергова хвиля. Тобто, вона рушила прямо на шлюпку, але «Зухвалий» лише трохи хитнувся, а пінистий водяний горб уже спухав за кормою. Фантастика, та й годі. Я простежив поглядом хвилю, що плавно котилася. І відчув на спині тремтіння.
З-за гребеня хвилі, повільно й неквапливо, зневажливо скинувши на щоглах білі крила вітрил, виростав корабель Божевільного Капітана.
Він був величезний. Набагато більше, ніж мені колись здалося. І вигляд у нього був такий справжній, що й дурню зрозуміло: на Островах збудувати його було неможливо. Невже прибульці не полінувалися притягнути корабель із Землі? Але навіщо?
— Ось він, — напружено промовив Тимур. — Врятовано…
Врятовано?
Я дивився, як гострий, окований потемнілим металом ніс корабля розриває хвилі. Кліпер це, чи бригантина, чи пересічна шхуна? Не знаю. У легендах Островів, у казках та мріях, ти завжди називався кліпером. Ти чекав на свою бурю, чекав на ураган, який зруйнує жорстокий і несправедливий світ. Чарівним міражем, казковим баченням ти промайнув перед нами, замкненими в кам"яні клітини замків. Як би не було погано, ми знали, ти існуєш. І не опускали рук. Не йшли з мостів. Не кидали зброї... Адже ти ненавидиш трусів. Ти береш до себе лише сміливих. Значить, приймеш і нас...
Кліпер йшов паралельним курсом, повільно наздоганяючи нас. Такий, як у легендах. З квадратними люками гарматних амбразур бортами. З неяскравими вогнями у каютах на кормі. З закутаними брезентом шлюпками, що застигли на палубі. Мені здалося, що однієї шлюпки не вистачає, і по спині знову пройшло тремтіння. То ми пливемо на шлюпці твого корабля?
ebooksa