— Сьогодні я вечеряю в своїх батьків і заночую в них.
— Тоді давай зустрінемося завтра.
— Завтра я теж зайнятий.
— Але ж я мушу побачитися з тобою, Томе. Ми надто багато важимо одне для одного, щоб розстатися. Ти ж не можеш знехтувати мною, навіть не вислухавши мене. Це ж так несправедливо — карати мене за те, в чому я зовсім не винна.
— Я гадаю, що нам краще було б більш не зустрічатися.
Джулію охопив розпач.
— Але ж я кохаю тебе, Томе. Я кохаю тебе. Дозволь мені хоч раз іще побачитися з тобою, а потім, якщо ти все ще будеш гніватися, ми розстанемося назавжди.
Том відповів після тривалої паузи.
— Ну гаразд. Я прийду до тебе в середу, після денної вистави.
— Будь ласка, Томе, не думай про мене нічого поганого.
Джулія поклала трубку. Як би там не було, а Том до неї прийде. Вона знову загорнула речі, що їх він їй повернув, і надійно сховала їх — подалі від очей Іві. Потім роздяглася, накинула свій старий рожевий халатик і почала гримуватися. Але настрій у неї був пригнічений: сьогодні вона вперше сказала Томові, що кохає його. Їй було неприємно, що вона принизилася перед ним, благаючи прийти. Досі він просив її призначити побачення, і їй не подобалося, що тепер вони помінялися ролями.
Під час денного спектаклю в середу Джулія грала вкрай погано. В Лондоні стояла спека, театр був напівпорожній, і публіка сприймала спектакль без інтересу. Втім, Джулію це не обходило. Її мучили тяжкі передчуття, і їй було байдуже до того, що діється на сцені. («І якого дідька вони приходять до театру в такий день?») Коли завіса опустилася, вона з полегкістю зітхнула.
— Сьогодні до мене прийде містер Феннел, — сказала вона Іві. — Поки він буде тут, нікого не пускай.
Іві не відповіла. Джулія глянула на неї й побачила, що та чогось насупилася.
«Ну й дідько з нею. Мені байдуже, що вона думає!»
Том мав уже от-от прийти — минула п’ята година. Ні, він обов’язково прийде, адже він обіцяв…
Джулія надягла халат, не той, у якому гримувалася, а чоловічий, з синього шовку. Іві сьогодні прибирала довше, ніж завжди.
— Ради бога, скоріше, Іві. Залиш мене на самоті.
Іві промовчала й далі старанно розставляла речі на туалетному столику в тому порядку, якого Джулія завжди вимагала від неї.
— Чому ти, до біса, не відповідаєш, коли до тебе звертаються?