і Роджер узяли її з собою не тому, що їм цього хотілося, а тому, що в них не було іншого виходу. Вона ледве не зітхнула, подумавши, з яким нетерпінням чекала Томової відпустки. Тепер вона лічила дні, що ще залишилися йому. Сівши в автомобіль, що мав відвезти її до Лондона, Джулія полегшено зітхнула. Вона не сердилася на Тома. Їй просто було прикро. Вона не могла подарувати собі того, що втратила контроль над власними почуттями.
Та, опинившись у театрі, Джулія. відчувала, що її безтямна пристрасть потроху слабне; у своїй вбиральні вона знову опановувала себе і всі її буденні інтереси втрачали будь-яку вагу.
Так почався другий тиждень. Майкл, Роджер і Том весело проводили час. Вони купалися, грали в теніс, у гольф, каталися на човні. Ось уже залишилося чотири дні… А ось тільки три…
«Ну, тепер уже недовго терпіти. Коли ми повернемося до Лондона, все зміниться. А зараз головне — не показувати,^ що я страждаю. Треба удавати, ніби все гаразд», — вирішила Джулія.
— Нам пощастило — весь час було сонце, — сказав Майкл. — А Том молодчина, правда? Шкода, що він не може побути з нами ще хоч тиждень.
— Так. Шкода.
— По-моєму, кращого товариша для Роджера й бути не може. Том цілком нормальний і порядний хлопець.
1 Актори світової слави.
— Так, цілком.
«Несосвітенний дурень, несосвітенний дурень», — подумала вона.
— Дивитися, як вони їдять, — справжня насолода.
— Так, ти маєш рацію.
«А щоб вони подавилися!» — подумала Джулія.
Том мав повернутися до Лондона в понеділок одним із перших ранкових поїздів. Декстери, які відпочивали в Бурн-Енді, запросили їх усіх до себе в неділю на обід.
Тепер, коли Томова відпустка закінчувалася, Джулія раділа, що жодного разу ні рухом, ні поглядом не виказала свого роздратування. Вона була певна, що він навіть не здогадувався, якого завдав їй болю, зрештою їй треба бути толерантною, бо він ще зовсім юнак, і якщо мовити правду, то вона могла б бути йому матір’ю. Шкода, звичайно, що вона закохалася в нього, та тепер уже цьому не зарадиш; вона з самого початку казала собі, що ні в якому разі не повинна допускати, аби він почував себе в чомусь їй винним. У неділю вона нікого не запрошувала на вечерю. Їй хотілося, щоб цього останнього вечора Том належав тільки їй одній; вони могли б принаймні прогулятися вдвох у садку.
«Цікаво, чи помітив він, що відтоді, як приїхав сюди, ні разу не поцілував мене?»
Вони могли б покататися разом на човні. Як би це було прекрасно — хоч на кілька хвилин пригорнутися до нього! Це була б для неї винагорода за всі її муки…
У Декстерів зібралися самі актори. Грейс Хардвілл, дружина Арчі, грала в опереті, і серед гостей було кілька гарненьких дівчаток, що танцювали в тій самій п’єсі, у якій грала вона. Джулія, цілком природно, виконувала роль театральної зірки, яка нітрохи не зазнається. Вона винятково просто поводилася з молодими хористками, що мали білясті завивки й одержували три фунти на тиждень. Кілька гостей прийшло з фотоапаратами, і вона люб’язно погодилася позувати їм. Джулія гаряче аплодувала, коли Грейс Хардвілл виконала свою коронну пісеньку (акомпанував їй сам автор). Голосно сміялася разом з усіма, коли комічна актриса пародіювала її в одній з найвідоміших ролей. Настрій в усіх був веселий, пустотливий. Джулія розважалася разом з усіма, та коли пробила сьома година, вона рішуче підвелася, щоб попрощатися з товариством.
Вона саме дякувала господарям за чудовий обід, коли до неї підійшов Роджер.
— Послухай, мамо, тут багато хто збирається в Мейденхед повечеряти й потанцювати, і нас з Томом теж кличуть з собою. Ти не заперечуватимеш?