Іві обернулася й, глянувши на Джулію, задумливо провела пальцем під носом.
— Може, ви й велика актриса…
— Іди під три чорти!
Знявши грим, Джулія не стала ні фарбувати губи, ні рум’янити щоки — тільки навела світло-голубі тіні під очима. Шкіра в неї була гладенька, прозора, і без рум’ян та помади обличчя здавалося хворобливо блідим. Просторий чоловічий халат надавав її фігурі безпорадного, тендітного й водночас якогось урочистого вигляду. Серце її тривожно билося, і вона дуже хвилювалася. Та все ж, глянувши на себе в дзеркало, Джулія не стрималася і пробурмотіла;
— Мімі в останній дії «Богеми».
Майже мимохіть вона кілька разів кашлянула — надсадно, як сухотна. Потім вимкнула яскраві лампи на своєму туалетному столику й лягла на канапу.
Незабаром у двері хтось постукав, й Іві сказала, що прийшов містер Феннел. Джулія простягнула до нього білу тонку руку.
-— Мені треба трохи полежати. Я не зовсім здорова. Візьми стілець. Як добре, що ти прийшов.
— Що з тобою?
— О, нічого, — вона через силу всміхнулася своїми блідими губами. — Останні дві-три ночі я погано спала.
Джулія звела на нього свої чарівні очі й замовкла. Обличчя в Тома було насуплене, але вона добре бачила, що він перелякався.
=— Я покликала тебе, щоб ти сказав мені, чим я завинила, — промовила вона врешті ледь чутно і помітила, що голос у неї злегка тремтить. «Боже, я, здається, теж трохи злякана!»
— Повертатися до цього немає сенсу. Я хотів сказати тобі тільки одне: я боюся, що не зможу тобі зразу віддати двісті фунтів, які заборгував. У мене просто немає цих грошей, але я виплачуватиму їх тобі частинами. Мені дуже неприємно просити тебе про це, але іншого виходу немає.
Джулія сіла на канапі й притиснула руки до грудей: серце в неї, здавалось, от-от розірветься.
— Нічого не розумію. Дві ночі я зовсім не спала, все думала, що ж сталося. Мало не збожеволіла. Але зрозуміти так нічого й не змогла. І не можу. Не можу.
«В якій п’єсі я говорила ці слова?» — подумала вона.
— О ні, розумієш і прекрасно розумієш. Ти розсердилася на мене й вирішила помститися. І помстилася — ще й як! Краще виказати зневагу до мене ти не змогла б.
— Чого ж я мала б мститися тобі? Чого мені сердитися на тебе?
— Бо я поїхав з Роджером, а ти хотіла, щоб я повернувся на віллу.
— Але ж я сказала-тобі, що можеш їхати. Навіть побажала добре повеселитися.