Грубі каплі поту виступили йому на чоло й зісувались на скроню. Він зітхав тяжко, майже голосно…
Все буде, як Бог схоче! Все виходило наостанку так, як правила Божа воля. Все пливло від нього…
Прошептав удруге впівголос із найщирішою побожністю «Отче наш» і примкнув очі…
Зовсім ясна, виразна постанова очутилася нараз в його душі. Він піде завтра зараз досвіта до сина. Зовсім напевно.
Повторяв се собі в душі, воно видалося йому великим добутком і чимраз більше міцніло.
Коби лиш борше по півночі. А може, вона вже й минула? Мав три милі йти піхотою, тому мусив збиратися нараз по півночі, аби враз із дниною станути коло касарні, бо ану ж хлопець буде мусити де знов іти на марш?.. При бурдеї не було дробу, і через те не міг когут піянням означити півночі. Але він і сам пізнає по ночі, котрий буде час. По півночі блідніють зорі, настає сумерк, мов надвечір"я прокидається, а потім розвиднюється чимраз більше. Він устав із постелі й вийшов наново, схилившися в низеньких дверях пивничної хатини, надвір.
Страшлива тишина зустріла його.
Ніч процвітала далеко-широко ще так вповні й свіжо, так сильно, небо було таке засіяне зорями, неначе саме тепер творилося там щастя і блукало зористим небом.
Мусило бути саме перед північчю. Перед північчю!
Щось могутнє зайняло його роздратовану душу. Зовсім неясно, майже несвідомо почув себе в бурдеї, мов мушка під листком, слабим та безпомічним…
Навпомацки звернулися якісь інстинкти в нім у безконечність… Як страшно мовчала природа в тій хвилі! Волосся дубом ставало в тій брутальній тишині – а вона не була мертва…
Німів у думках. Його розпука десь згубилася, потонула, зіллялася в щось, що своєю силою аж гнобило, і він, мов п"яний, поплентався назад у глибінь бурдея.
Але ледве що минула північ, устав, узяв довгий кривий бук у руки й пішов до стайні. Там збудив Саву.
– Саво, синку! – сказав тривожним шепотом. – Я йду, до міста, до Михайла! Уважай на худобу та на бурдей!
Переляканий Сава протер очі.
– Що вам Бог дав? Вчора ж не казали ви ще нічого! – відповів заспаний.
– Та що з того, що не казав? Так прийшло, що мушу йти. Я боюся, що з ним лучилося щось недобре!
– Та що мало б йому статися? – обізвався хлопець неохотно, запалюючи маленьку ліхтарню і освічуючи нею батька.
– Він мені недобре снився! Та й ти не знаєш. Як кого має що найти, то най він і двері зачинить, то воно до нього прийде. Інший хотів би, аби воно прийшло, а воно не прийде, а до іншого прийде само й застукає просто в двері!
– Ет! Ви вигадали щось таке, тату! Ідіть та лягайте спати! Тепер лиш що північ минула! Куди вам іти в місто?
ebooksa