Ух! що це за добро, на котрім лише час затре бруд!
Ні, моє серце відвернулося від нього. Брудом своїм завдав мені такого болю, як би вмер; однак смерть має в собі щось помиряючого, коли це дразнить і розриває душу. І чому не вмер уже радше!
Чим більше думаю над ним, тим більше нездужаю. Я цілком утомлена. Всі мої думки впились у його поступування супроти себе і других, і висновки їх нищать мене. Чому знеславився! Ах! І чому упадає тепер передо мною!
Та що! Він бив мене тими своїми вчинками.
Це ж кінець нашої історії. Тихий, беззвучний, відчутний кінець.
І чому піддався тій брудній силі, споганив себе безсильністю: чому забув, що я – його царівна?
Якась ненависть прокидається хвилями в мені проти нього… Чи справді проти нього, чи проти немочі? Цього я не знаю напевне. Часом маю таке почуття, як би він перейшов через мене важкими грубими кроками, мов звір…
IV
У нас знов перебуває професор Лорден. Він повдовів. І то вже давно повдовів. Я ненавиджу його, особливо коли зачне критикувати Орядина. Орядин слабодух, але ще нижчі від нього нехай не критикують його. Найліпше про Орядина говорить ще Зоня. Вона каже, що в нім перемогла його гаряча натура.
Завтра Лорден від"їжджає.
Чого він слідить неустанно за мною своїми хитрими блискучими очима? І все «Лореляй» і «Лореляй» прозиває мене, а на самоті, мов на глум, каже мені, що я гарна!
Цього вечора прикликала мене тітка до себе. Мала щось сказати.
Я пішла.
Вона сиділа коло столу і держала якийсь лист у руці. Видалася мені чомусь прибитою.
– Що вам, тіточко? – спитала я, занепокоєна. – Може, сталося з вами що немиле? Чи, може, одержали яку лиху вістку від Лени або від братів?
Вона усміхнулася на силу.
– Ні, – відповіла. – Нічого такого нема. Цим разом… то єсть, нині йде про… тебе.
– Про мене?
ebooksa