– Так! Подумай собі лише! Професор Лорден хоче з
– Зі мною!.. – І усміхнувшися якимсь безвиразним усміхом, дивилась я на неї широко отвертими очима. – Лорден, тіточко?
– Лорден! Але ти, бачу, здивована. Думала, мабуть, про кого іншого? – Посліднє слово вимовила з притиском, і її очі вп"ялися ще гостріше в мене.
Я глянула на неї.
– Про іншого я не думала, а про це вже ніколи.
– Ну, бачиш, не одно діється несподівано. І я цього не надіялася. Ніколи в світі не надіялася цього. Лист прибув ще нині зранку, але я… я… не мала часу з тобою говорити об тім. Він просить о скору відповідь. Впрочім, тут нема що багато думати. Ти чей приймеш його, те розуміється само собою!
При її послідніх словах обгорнуло мене несказанно гірке чуття, але заразом з тим піднялася вся гордість моєї істоти. Я чула, як в мене очі заіскрилися.
– А коли я цього не вчиню?
У тітки очі замиготіли:
– Як?
– Тіточко, я не хочу за нього йти!
– Ти не підеш за нього?
– Я, тітко, я… я не піду за нього!
– І вільно спитати чому?
– Я не хочу його! Тіточко – я за нього? Я не можу!
– Ага! ти хочеш тим, певно, сказати, що його не любиш? – Вона сказала це з холодним усміхом і зовсім спокійно. – Ну, щодо того, то він твоєї любові і не жадний…
– Так?
– Так, моя кохана! Він вправді пише, що бажає для своєї хатини «голубки-господині», але це, розуміється, лиш гарна фраза. Певна річ, він, чоловік старший і статечний, не буде мріяти вже про любов. Це й не личило би йому. Він подає замість любові щось ліпше і щось таке, що може дівоче серце наповнити дійсною вдячністю. Він подає бідній сироті хліба, гарне становисько, поважання і значення. А ти? Застановися лише, що таке ти? Що внесеш ти йому в дім? Коли ти на це сама не прийдеш, чого я при твоїй зарозумілості і надіюся, то я тобі сама скажу.
– Лишіть, тіточко, не кажіть! Я сама знаю. Я – то величезний нуль, котрий, крім кількох срібних ложечок, не внесе йому нічого більше в дім. Але я вам щось іншого скажу, тітко. Я не каліка, щоби без любові приймати дарунки ласки. Тому нехай він обглянеться завчасу за іншою голубкою. Він мені не пара, а я йому. Про любов я вже й не говорю; я його й не поважаю!
– Так? Навіть і не поважаєш? – почувся нараз голос вуйка десь за моїми плечима, і він з"явився в цій хвилі в кімнаті. – Ти думаєш, що коли чоловік не цілком молодий, не плете небилиць, не скаче коло дівчини, як комедіант, так його через те годі вже й поважати і через те він не здатний на мужа? А на мою думку, то саме він, Лорден, відповідний для тебе муж. Він чоловік немолодий… з дозрілими пересвідченнями, з досвідом, розважний… може, йому вдалося б твій звихнений ум повести на рівну дорогу, зробити з тебе праведну, нормальну людину, жінку, як Бог приказав. Нам це, на жаль, не вдалося!
ebooksa