– А відтак що, Наталко?
– Відтак наступить нагорода, цебто поважання, вдоволення, краса… Ох, Орядин, коли б я була мужчиною, так як ви, я не вагалась би ані хвильки, якою дорогою йти, незважаючи ні на що, летіла би вгору, мов орел, і кликала ще й других за собою!
– І ви переконані, що за вами злетіли б і другі вгору?
– Переконана!
– А я ні! Орли літають без товариства.
– Ну, – відповіла я гордо, – але зате вони сильні і не жалують своєї самотності, їм і не личить приставати з плебейськими духами!
– Так орли чинять, Наталко, а люди не орли!
– Ні, вони щось більше і благородніше, чим зарозуміла дика птиця! Вони в моїх очах щось дуже красне, а бодай щось таке, що може бути красним. Що вони ще не такі, то інша річ; об тім я й не говорю.
Він розсміявся і дивився на мене з очевидним вдоволенням, а очі його сіяли дивним світлом.
– Не смійтеся, Орядин, я не люблю, коли ви смієтеся з моєї бесіди від серця.
Він не зводив з мене очей, мовби я була якимсь образом або чим.
– Так, так, мій пане!
– Я чую, що так! – відповів, знов усміхаючись, – і я подивляю ваш дар одушевлятися. Я того не маю. Моя душа втомлена, тужить за супокоєм, а це знак, що старіюся!
– Саме в тій хвилі сказали ви неправду, Орядин!
Він розсміявся.
– Встидайтеся! Тому що ви стали ліниві і вибагливі, то вам здається, що старієтесь!
– То ви хотіли би, щоб я став яким-небудь орлом?
Я усміхнулася мимоволі.
– Я хотіла би, щоби всі українці були орлами!
– Щоб орлом бути, треба все-таки стати на якійсь висоті, на від сторонні, а це не згоджується з людською натурою і не творить щастя. Чоловік не любить носитися з якою-небудь думкою без людей, що так само думали б, як він, чи не так? Що він без загалу, Наталко? Відірваний член, що гине на самоті.
ebooksa