Він видивився на мене і спаленів.
– Ні? Чи справді, Наталко? Не жартуєте?
– Не жартую. Я ще не сказала того Лорденові, однак за кілька днів довідається об тім, а небавом по тім покину я й свою рідню.
– Яке ж щастя! – сказав він, віддихаючи глибоко, і його очі засяяли.
– Це щастя завдячую собі сама. Я і вдячна оцій хвилині, що вона звела нас ще раз на прощання на самоті. Я від"їду до Чернівців, Орядин. Там дістала я місце товаришки в однієї дами.
Він ледве дослухав, що я говорила, вхопив обі мої руки і потягнув їх до грудей.
– Ідіть зі мною на село, Наталко! – просив зворушеним голосом. – Ви ж знаєте, що я вас люблю, станьте моєю!
– Це не може бути! – відповіла я, так само зворушена, уникаючи його гарячого погляду.
– Чому ні?
– Тепер я не можу.
– Так у вас завмерла вже всяка прихильність для мене? – спитав.
– Я не знаю… я тепер дійсно не можу.
– А однак ми були собі колись такі близькі…
– Справді, однак між нами лежать наслідки часу… Ах, Орядин, оставте мене ще! Мені ще треба самій боротися, а й вам так само!
– Я не хочу більше боротися. Ви чули, що я говорив? Ідіть зі мною на село, і жиймо лиш для себе!
– Перед хвилиною казали ви, що не любите простого народу!
– Я його не люблю, але я вас люблю! Ви вистарчили б мені за все проче! Ходіть зі мною хоч би й завтра, хоч би и зараз! – Його очі окинули мене жадно, гаряче, і він приступив ближче до мене. Я мимоволі відступилася на крок від нього і боялася глянути йому в лице, щоби не перейнялася також тим, що заволоділо ним у тій хвилі так сильно. Я боялася впливу його гарної милої істоти, що, облита сонячним світлом, пишалася передо мною в своїй повній красі.
– Що би вам осталося, коли б ви перестали мене любити?
– Я не перестав би вас любити! Ідіть зі мною, жиймо для себе!
– Я не можу. Не можу й на те згодиться, щоб ви закопалися задля мене і змарнували свої сили. Орядин, я так вірю в ваші спосібності! Врешті подумайте над нашим народом, над тим бідним народом!.. Мене неустанно гризло би сумління, що я відірвала йому перед часом одну силу для себе і вона змарнувалася, не живучи в спосіб, відповідний її характерові. Подумайте, Орядин!
ebooksa