— Торі, ти добре подумала?
— Не гай часу.
Вона задумливо дивиться на Аслана, в її очах витанцьовують вогники — я таки запалила купу галузок, хлюпнувши на них бензином із каністри.
— Хто тобі заплатив за те, щоб ти знайшов цю жінку? — Керстін бере мене за руку. — Якщо скажеш одразу, уникнеш болю.
— Я знаю, що таке біль. — Асланів ніс хитнувся. — Не тобі розказувати мені про біль. А от коли я тебе…
— Облиш. Не буде того «коли». І зараз я тебе, а не навпаки. Давай, мій солоденький, розкажи мені.
— Пішла ти! Я тебе спочатку сам трахну, а потім хлопцям віддам. А потім…
Вона робить тонкий надріз на його обличчі. Цівка крові стікає, ще надріз, ще…
— Ти, садистко, я тебе вб"ю, чуєш!
Вона не зважає на те. Вона нарізає його на локшину — а він лається.
— Ми тільки почали, генацвале. Кров"ю ти не стечеш — моя сестра чудовий лікар, вона знає, коли мене зупинити, всі ці рани болючі, та не смертельні. Бачиш, он прут залізний гріється? Не ти мене трахнеш, а я тобі його в зад засуну, хочеш? Ти ж любиш гаряченьке? Буде достатньо гаряче. А поки що я тебе каструю, а Торі обробить рану — і ти виживеш.
Вона розрізає на ньому штани, на світ визирають величезні синюваті геніталії. Не знаю, як там Керстін, а мені хочеться блювати. Чорт, це трохи занадто для мене, та я розумію: якщо зараз його не зламати, Ед може загинути. І Луїс, і Наташка, і Вольдек теж.
Хрипкий чоловічий крик розтинає тишу — то Керстін робить невеликий надріз на причинному місці нашого гостя. Я бачу, що той надріз далеко не фатальний, просто подряпина, та нашому полоненому, вочевидь, здається, що його мозковий центр уже відтяли. От і добре.
— То як, може, скінчімо процедуру? Одне я вже відрізала, ще один рух — і тебе візьмуть до хору хлопчиків, будеш там солістом.
Керстін приміряється ножем і робить іще один надріз, так само далеко від потрібного місця, та Асланові, вочевидь, так не здається. Його очі зовсім білі від жаху, ногами стікає кров — він не може оцінити розміри збитків і думає про найгірше.
— Давай, Аслане, скажи мені. — Керстін розстібає ґудзики сорочки. Її пружні груди довели б до гріха навіть камінь. — Дивися, красеню, ще трохи — і це тебе вже ніколи не цікавитиме. Скажи мені.
Вона знову береться до ножа, приміряючись. Ревище Аслана б"є мені в вуха:
— Так, о Боже, так, я скажу! Благаю, не треба, не роби цього!
Він схлипує й тремтить, ногами стікає сеча і заходить у рани — мабуть, з нього вже досить. У тортурах головне — психологічний тиск. Біль має поєднуватися з жахом і приниженням, тому навіть спогад про це ламає життя назавжди. Мені його не шкода. Він міг би лишитись у Грузії й вирощувати виноград, а натомість приїхав до України й чинив тут неподобства на правах господаря. Ото вже правда: пусти свиню за стіл, а вона й ноги на стіл.
— Якщо ти збрешеш, я повернусь і завершу процес. І дістану тебе так само легко, як і сьогодні, розумієш?
ebooksa