Ліне посадила донечку собі на коліна й почала стягати з неї курточку та черевички, поглядаючи водночас на картонну коробку.
— Я забула, що завтра десяте жовтня, — повторила вона.
Вістінґ відклав теку, простягнув руки до внучки і взяв її до себе на коліна. Це вже було не немовля, маленька, безпорадна шкварка, яку він вперше тримав на руках чотирнадцять місяців тому, а справжня особистість. Він голосно цмокнув її у щічку. Амалія аж гикнула від сміху і спробувала впіймати пухкими долоньками окуляри на грудях. Вістінґ зняв окуляри і відклав їх подалі від малої.
— Сподіваєшся там знайти те, чого не помітив раніше? — Ліне кивнула на теку.
Вона видавалася бурчливою і роздратованою.
— Щось трапилося? — запитав Вістінґ.
Ліне зітхнула, запхала руку в торбинку і різким рухом витягнула цидулку, запечатану в жовтий пластик. За цидулкою посипалися на підлогу губна помада, кулькова ручка, пачка жувальної ґумки та ще якісь дрібнички.
— Штраф за неправильне паркування, — буркнула вона, жбурнула цидулку на стіл, а сама заходилася збирати до торбинки розсипані речі. — Сімсот крон!
Вістінґ зиркнув на жовту смужку.
— Порушення правил паркування, знак під номером 372, — прочитав він. — Що таке «знак під номером 372»?
— «Паркування заборонено».
Вістінґ усміхнувся, потерся носом до дитячої щічки.
— Мамі вліпили штраф, — смішним голосом промовив він до малої.
— Не розумію, навіщо ти й далі копирсаєшся в тих паперах, — Ліне підвелася і рушила на кухню. — Стільки років минуло!
— Будеш оскаржувати? — ігноруючи докір дочки, запитав Вістінґ. — Штраф, я маю на увазі.
— Та що там оскаржувати! Я не помітила знака. Просто шкода грошей!
Ліне повернулася з чайною ложкою, вийняла з дитячої торбинки йогурт і забрала Амалію знову до себе на коліна.
— Ти знайшла ще якихось родичів? — запитав Вістінґ.
Ліне зірвала покришку з йогурту.
— Кількох у Бергені, у п’ятому й шостому коліні, — усміхнулась Ліне, годуючи Амалію.
ebooksa