Код Катаріни

— Що сталося?

— Вона розгризла кулькову ручку.

— А ти куди дивився?

— Та вона так чемно гралася.

— Але ж ти був поруч?

— Звичайно. Я й зогледітися не встиг, як мала вже вся вибруднилася в пасті. То була, здається, твоя ручка. Мабуть, випала з торбинки, коли ти виймала квитанцію на штраф.

Ліне послинила великий палець, спробувала відтерти синє підборіддя Амалії.

— Я телефонував на швидку, — виправдовувався Вістінґ. — Трішки пасти нічим не загрожує. Важкувато відмити, але безпечно.

Ліне зітхнула.

— Покупаю її вдома.

Вона сіла на стілець, почала вдягати доню.

Вістінґ прибрав розкидані іграшки.

— Я їй куплю нову одежинку. Чи дам тобі гроші…

Ліне похитала головою.

— Пусте! Дякую, що посидів з малою.

— Вибач мій недогляд… Погана з мене нянька.

Ліне всміхнулася.

— Усе гаразд!

Вона кинула погляд на коробку з документами.

— Не забудь, що на вихідні повертається Тумас.