— Недовго, — відповів той, перекрикуючи завивання молота. — Бетонна основа тонка, лише 15–20 сантиметрів.
Вістінґ кивнув. Пилюка хмарою огорнула чоловіка з відбійним молотком. Перші уламки бетонного фундаменту вже відкололися. Ще півтора тижня тому він сам стояв на тому місці, де зараз орудували пневматичним відбійником.
Ліне взяла з собою фотографії з толоки. Цілий букет партійних функціонерів зібрався тоді на дачі, щоб вимурувати терасу з краєвидом на море, на якій довго можна було б милуватися заходом сонця. На фото тераса вже підсипана гравієм, збита докупи опалубка, зверху викладена арматура. На кількох фотографіях зображено голову міської управи Осло, який замішує пісок з цементом у бетономішалці, а Бернгард Клаусен з Арнтом Ейканґером розрівнюють мокру бетонну стяжку.
На тих вихідних закінчили мурувати терасу. Згодом її виклали кам’яними плитами, встановили піч і великий гриль. Лінині міркування були логічними. Бернгард Клаусен заховав Симона Мейєра там само, де й гроші.
— Нізащо не повірю, ніби Ейканґер щось знав, — сказала Ліне. — Сумніваюся, що хоч якісь підозри спадали йому на думку. Він надто високо цінував Клаусена, щоб серйозно потрактувати анонімку на нього.
Тюле з нею погоджувався.
— Нам ніколи й ні за що не вдасться його засудити… — промовив він.
Мортенсен розмовляв по телефону.
— База даних відбитків пальців, — пояснив він колегам. — Знайшли «пальці» Бернгарда Клаусена на замку ляди, що вела в підземелля. Він був усередині.
Ще один доказ на підтвердження підозри.
Через півгодини компресор замовк, чоловік з відбійним молотком закінчив свою роботу. Мортенсен підкликав жестом міні-екскаватор.
Решта слідчих підійшли ближче.
Екскаватор згріб уламки бетону й каміння у ківш і висипав набік. Ліне накладала кілька знімків.
Коли машина докопалася до гравію, Мортенсен застрибнув у кабіну й дав водієві вказівку відвантажувати гравій на окрему купу. Він уважно оглядав кожний ківш.
На глибині сорока сантиметрів з’явилися перші людські рештки: дві сірі кістки й шматтяне клоччя.
Мортенсен махнув рукою, зупиняючи екскаватор, і взявся копати лопатою. Адріан Стіллер йому допомагав. Ліне фотографувала, а Вістінґ спостерігав збоку. Лише тоді, як викопали череп, він підійшов ближче.
Мортенсен обережно вийняв череп з гравію і показав його слідчим. На правому боці потилиці виднілася чотирисантиметрова тріщина. Не було потреби щось коментувати. Глибока рана збігалася за формою з гострим металевим кантом агрегату в насосній станції біля озера Єршьо.
Мортенсен поклав сірий череп у картонну коробку і продовжив збирання знахідок. Ніхто вже достеменно не довідається, що саме сталося на станції, однак провина за смерть Симона Мейєра, без сумніву, лежала на Бернгардові Клаусені.
За півгодини Стіллер і Мортенсен вилізли з розкопу. Мортенсен запечатав «вуха» коробок, а тоді подав знак водієві екскаватора засипати яму.
— До нас гості, — мовив Стіллер, киваючи на автомобіль, який з’їхав на траву в кінці вулиці.
ebooksa