Сонячний Птах

Ми влаштували в їдальні гру в «музичні стільці», коли Елдридж намагався сісти на відстані хапальних рухів від Саллі, а я намагався йому перешкодити.

Ми обшахрували його спільними зусиллями, дозволивши йому розташуватися з тріумфальним виглядом біля Саллі, яку він відтіснив у самий куток, але потім я вигукнув: «Саллі, ти сидиш на протязі й можеш застудитися». І з легкістю балетних танцюристів ми помінялися місцями.

Тоді нарешті я зміг розслабитися й віддати замовленому фазанові увагу, на яку він заслуговував, хоч бургундське, яке запропонував замовити Елдридж, було далеким від смачного.

З притаманним йому характерним тактом Елдридж сам почав розмову на ту тему, яку ми обережно намагалися йому накинути.

– Я нещодавно зустрівся з одним вашим другом, великим вульгарним суб’єктом, чимось середнім між моделлю справжнього чоловіка і професійним борцем. Акцент схожий на австралійський. Розповів мені якусь нісенітницю про сувої, що їх ви знайшли в печері біля Кейптауна. – Й Елдридж заіржав знову й так гучно, що всі розмови в кімнаті вмить припинилися. – Той клятий базікало мав нахабство запропонувати мені гроші. Я знаю, до якого типу належать такі люди, не має ані гроша за душею, а розмовляє так, ніби грішми в нього напхані всі кишені. Слово «шахрай» написано на ньому літерами у два фути заввишки.

Саллі і я витріщилися на нього, приголомшені його проникливістю та глибокою оцінкою характеру Лорена Стервесанта.

– Я, звичайно, послав його до чортів, – сказав Елдридж із полегкістю в голосі й напхав свій рот грудинкою фазана.

– Ви, либонь, учинили правильно, – промурмотів я. – До речі, я здійснюю археологічні розкопки в Північній Ботсвані – за півтори тисячі миль від Кейптауна.

– Справді? – запитав Елдридж, висловивши свою незацікавленість настільки переконливо, наскільки це може зробити людина з повним ротом фазанячого м’яса та гнилих зубів.

– А Лорен Стервесант, за версією «Таймс», належить до тридцятьох найбагатших людей світу, – зауважила Саллі.

Елдридж припинив жувати, сидів із роззявленим ротом, дозволивши нам помилуватися напівпережованою грудинкою фазана.

– Це правда, – підтвердив я. – Він фінансує мої розкопки. Він уже витратив на них двісті тисяч доларів і не ставить мені жодних обмежень.

Елдридж обернув до мене перекошене від розпачу обличчя. Така порода багатіїв, які охоче фінансують наукові дослідження, майже так само рідкісна, як одноріг, і до Елдриджа несподівано дійшло, що він мав можливість запопасти одного з них, але по-дурному надав йому можливість утекти. Уся нахабна самовпевненість покинула професора Гамілтона.

Я попросив офіціантку забрати мою тарілку й, присягаюся, відчув у серці невдаваний жаль до Елдриджа, відкриваючи свою течку й дістаючи з неї циліндричний згорток, обмотаний для кращого збереження у полотно.

– Завтра, Елдридже, я маю зустрітися в Тель-Авіві з Рубеном Леві.

Я розгорнув полотно й відкрив свій циліндр.

– Ми маємо тисячу сто сорок два таких шкіряних сувої. Тож Рубі матиме чимало роботи протягом кількох наступних років. Звичайно, Лорен Стервесант подарує сто тисяч доларів факультету археології Тель-Авівського університету за їхню співпрацю, і я не буду здивований, якщо факультет одержить від нього кілька сувоїв у власність.

Елдридж проковтнув напівпрожованого фазана з таким виразом обличчя, ніби то було розтовчене скло. Він обтер пальці та рот серветкою, перш ніж нахилився, щоб роздивитися сувій.

«Від південних рівнин, що поросли травою, – прошепотів він, читаючи, і я помітив, що його переклад трохи відрізнявся від перекладу Саллі, – доставлено сто дев’яносто два великих слонових ікла вагою в двісті двадцять один талант…» Його голос завмер, але губи ворушилися, бо він читав далі.

Потім він знову заговорив, і його голос тремтів від збудження: