– Мова пунічна, стиль другого сторіччя до Різдва Христового, ви бачите застосування лігатур, які приєднують серединне «m», а нахил літер незаперечно свідчить про те, що вони написані раніше першого сторіччя до Різдва Христового. Погляньте, Саллі, хіба не бачите ви архаїчне перекреслення «А»?
– Ми маємо понад тисячу таких сувоїв, збережених у хронологічному порядку. Леві надзвичайно збуджений, – урвав я цей потік технічних особливостей пунічного письма, вдавшись до невеличкої неправди. Леві досі не знав, що ці сувої існують.
– Леві! – пирхнув Елдридж, і його окуляри спалахнули від обурення сліпучим світлом. – Леві! Заберіть у нього давньоєгипетську та давньоєврейську мови, й він заблукає, наче дитина, яку закинули в паскудний ліс!
Тепер він схопив мене за зап’ясток.
– Бене. Я наполягаю, я абсолютно наполягаю, щоб ви доручили цю роботу мені.
– А як щодо критики Вілфредом Снеллом моїх теорій? Вам вона здалася дотепною. – Тепер він був у мене на гачку, і я міг дозволити собі невеличке нахабство. – Як ви можете погодитися на те, щоб працювати з чоловіком, чиї погляди такі підозрілі?
– Вілфред Снелл, – сказав Елдридж із глибокою переконаністю, – це монументальний осел. Хіба він коли-небудь знаходив тисячу сувоїв із пунічними текстами?
– Офіціанте, – покликав я. – Будь ласка, принесіть нам дві великі порції коньяку «Кордон Арджент».
– Принесіть три, – уточнила Саллі.
Коли коньяк розлився теплотою в усьому моєму тілі, я став слухати, як Елдридж Гамілтон розводиться про сувої й вимагає від Саллі, щоб вона точно розповіла йому про те, де, коли і як ми їх знайшли. Цей чоловік почав мені подобатися. Його зуби й справді скидалися на пеньки в сосновому лісі, що постраждав від пожежі, але й сам я не красень у фізичному розумінні. Правдою було й те, що він мав слабість до джину «Джилбі» та вродливих дівчат. Але тут він відрізнявся від мене лише вибором трунку, а хто я такий, аби запевняти, що «Ґлен Ґрант» у якомусь розумінні кращий?
Ні, вирішив я, попри свої забобони, я зможу з ним працювати, принаймні доти, доки він триматиме свої кощаві руки якнайдалі від Саллі.
Елдридж прилетів слідом за нами десь через тиждень після того, як ми повернулися до Місячного міста, й ми зустріли його біля злітної смуги. Я боявся, щоб перехід від північної зими до літа з температурою в сто десять градусів по Фаренгейту[12] не ослабив спроможності його розуму. Мені не слід було хвилюватися. Він належав до тих англійців, які, насунувши собі на голову тропічний шолом, виходять гуляти під полудневим сонцем, не проливши й краплини поту. Його багаж складався з однієї невеликої валізи, в якій були особисті речі, та з десятка досить великих скриньок, наповнених хімікаліями й обладнанням.
Я влаштував для нього екскурсію найвищої категорії по території наших розкопок, без найменшого успіху намагаючись розбудити в ньому інтерес до міста й печери. Елдридж був односпрямованим фахівцем.
– Атож, – сказав він. – Дуже цікаво, але де перебувають сувої?
Я думаю, навіть тепер він сумнівався, але я повів його до архіву, й він замуркотів, наче худий старий кіт, коли йшов між кам’яними полицями, на яких стояли глечики.
– Бене, – сказав він, – тепер я хотів би уточнити лише одну річ. Я сам напишу статтю про ці сувої, гаразд?
Ми дивне плем’я, ми працюємо не за гроші, а задля слави, й Елдридж хотів мати свою частку від неї.
– Гаразд, – погодився я. Ми потиснули один одному руки.
– У такому разі ніщо не перешкоджає мені розпочати негайно, – сказав він.
– Звичайно, ніщо, – не став я заперечувати.
ebooksa