Оповідання «ґлорія Скотт» англійського письменника Артура Конан Дойла (1859—1930) було вперше опубліковано у 1894 році. У ньому описується перша справа геніального сищика Шерлока Голмса, яка стала відправною точкою в кар’єрі великого детектива.
...Однокурсника Голмса Віктора Тревора спіткала біда — його батька діймав чоловік на ім’я Гадсон, аж поки той не кінчив життя самогубством. Що ж пов’язувало багату людину і колишнього жалюгідного матроса?
До видання увійшли також оповідання «Пригода з бериловою діадемою», «Пригода з блакитним карбункулом», «Пригода у Вістерія-Лодж» та «Справа про ідентифікацію».
ISBN 978-966-03-7836-0 (Істини)
ISBN 978-966-03-8191-9
© Є. В. Тарнавський, переклад українською, 2018
© О. А. Гугалова, художнє оформлення, 2018
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2017
Артур Конан Дойл
Ґлорія Cкотт
Берилова діадема
— Погляньте-но, Голмсе, — звернув я увагу. — Якийсь шаленець біжить. Не розумію, як родичі відпускають таких без нагляду.
Я стояв біля арки вікна нашої кімнати й визирав униз, на Бейкер-стрит.
Голмс ледаче підвівся з крісла, став поруч за моєю спиною і, засунувши руки до кишень халату, зиркнув у вікно.
Був світлий лютневий ранок. Сніг, що випав учора, лежав щільним шаром, виблискуючи в променях зимового сонця. Посеред вулиці він перетворився в буру брудну масу, але на узбіччях залишався білим, наче щойно випав. Хоча тротуари вже почистили, було все ж дуже слизько, а пішоходів на вулиці — менше, ніж зазвичай. На вулиці від станції метро до нашого будинку була лише одна людина. Ексцентрична поведінка незнайомця й привернула мою увагу.
Це був чоловік років п’ятдесяти, високий, поважний, із широким енергійним обличчям та солідною поставою. Одягнений був небідно, але не виклично: блискучий циліндр, темне пальто з дорогої матерії, добре зшиті світло-сірі штани та брунатні гетри. Однак уся його поведінка зовсім не відповідала зовнішності й одягу. Він біг, раз у раз підстрибуючи, як людина, котра не звикла до фізичних вправ, розмахував руками, вертів головою, обличчя його спотворювали гримаси.
— Що з ним? — дивувався я. — Він, здається, шукає якийсь будинок.
— Гадаю, що він поспішає сюди, — потер руки Голмс.
— Сюди?
— Атож. Вочевидь, йому треба порадитися зі мною. Усі ознаки вказують на це. Ну, мав я рацію, чи ні?
У цю мить незнайомець, важко хекаючи, кинувся до наших дверей і взявся судомно смикати за шворку дзвіночка, сповнюючи дзеленчанням увесь будинок.
ebooksa