— Ні, ні, ви розповідаєте дуже добре, — запевнив Голмс.
— Зараз я переходжу до тієї частини розповіді, яку хотів би викласти особливо детально. Зазвичай я сплю не надто міцно, а неспокій того разу аж ніяк не сприяв міцному сну. Десь близько другої години ночі я прокинувся від якогось слабкого шуму. Він припинився ще до того, як я збагнув, у чому річ, але мені здалося, що десь тихо хряснули вікном. Я нашорошив вуха. Раптом до мене долинули тихі кроки в кімнаті поруч із моєю спальнею. Я вислизнув із ліжка і, тремтячи від страху, зазирнув за двері.
«Артуре! — залементував я. — Негіднику! Злодію! Як ти посмів торкнутися до діадеми!»
Газ був прикручений, і при його світлі я побачив свого нещасного сина. На ньому були лише сорочка та штани. Він стояв біля газового пальника й тримав діадему в руках. Мені здалося, що він намагався зігнути її або зламати. Почувши мене, Артур впустив діадему й обернувся до мене. Він був блідий, як смерть. Я схопив скарб: бракувало золотого зубчика з трьома берилами.
«Негіднику! — заверещав я, не тямлячись від люті. — Зламати таку річ! Ти мене збезчестив, розумієш? Де камінці, які ти вкрав?»
«Вкрав?» — позадкував він.
«Атож, вкрав! Ти крадій!» — кричав я, трясучи юнака за плечі.
«Ні, це неможливо, нічого не могло зникнути!» — бурмотів він.
«Тут бракує трьох камінців. Де вони? Ти, виявляється, не лише злодій, але й брехун! Я ж бачив, як ти намагався відламати ще шматок».
«Годі! Я не маю наміру терпіти образи й надалі, — холодно мовив Артур. — Ти не почуєш від мене ні слова більше. Вранці я йду з дому й самостійно влаштовуватиму своє життя».
«Ти підеш з мого будинку лише в супроводі поліції! — оскаженів я від горя та гніву. — Я хочу дізнатися все, усе без винятку!»
«Я не скажу ні слова! — несподівано вибухнув він. — Якщо ти вважаєш за слушне викликати поліцію — будь ласка, нехай шукають!»
Я здійняв такий галас, що підняв на ноги весь будинок. Мері перша вбігла до кімнати. Побачивши діадему та розгубленого Артура, вона все збагнула і, зойкнувши, впала непритомною. Я послав покоївку за поліцією. Коли прибули поліційний інспектор і констебль, Артур похмуро стояв зі схрещеними руками й спитав мене, невже я справді збираюся пред’явити йому звинувачення в крадіжці. Я відповів, що ця справа аж ніяк не приватна, що діадема — власність нації та що я твердо вирішив оприлюднити цю справу.
«Але ти ж не даси їм заарештувати мене відразу, — припустив він. — В ім’я наших спільних інтересів дозволь мені відлучитися з дому хоча б на п’ять хвилин».
«Для того, щоб ти зник, або краще переховав крадене?» — не вгавав я.
Я розумів увесь жах свого становища та заклинав його подумати про те, що на карту поставлено не лише моє ім’я, але й честь набагато поважнішої особи, що зникнення берилів спричинить величезний скандал, який вразить усю націю. Всього можна уникнути, якщо тільки він скаже, що зробив із тими трьома камінцями.
«Зрозумій, — благав я. — Тебе застали на місці злочину. Зізнання не погіршить твою провину. Навпаки, якщо ти повернеш берили, то допоможеш виправити становище, тож тобі все пробачать».
«Прибережіть своє прощення для тих, хто його потребує», — сказав він зарозуміло й відвернувся.
Я бачив, що він був байдужим до моїх слів, і зрозумів, що подальші вмовляння марні. Залишався один вихід. Я запросив інспектора, і той узяв Артура під варту.
Полісмени негайно обшукали сина та його кімнату, обнишпорили кожен закуток у будинку, але виявити коштовне каміння не зуміли, а негідний хлопчисько не розтуляв рота, незважаючи на наші вмовляння та погрози. Сьогодні вранці його посадили до камери. А я, закінчивши формальні справи, поквапився до вас. Благаю вас застосувати все своє мистецтво, щоб розкрити цю справу. У поліції мені відверто сказали, що зараз навряд чи зможуть чимось мені допомогти. Я не зупинюся ні перед якими витратами. Я вже запропонував винагороду в тисячу фунтів... Боже! Що ж мені робити? Я втратив честь, статки й сина за одну ніч... О, що мені робити?!
ebooksa