Ґлорія Cкотт

— Маєте рацію, містере Голмс. Мимоволі загниваєш у цій провінції. Такі справи, як ця, дають людині шанс виділитися, і сподіваюся, що я не втрачу його. Що думаєте про ці кістки?

— Швидше за все належали ягняті або козеняті.

— А білий півень?

— Це щось дивне, містер Бейнс, дуже дивне, майже унікальне, як ви знаєте.

— Атож, сер, тут, либонь, жили дуже дивні люди, котрі займалися вкрай незвичними справами. Один із них мрець. Його власні слуги пішли за ним і вбили господаря? Якщо так, то ми їх спіймаємо — за кожним портом ведеться спостереження. Але я притримуюсь іншої думки. Авжеж, сер, моя точка зору зовсім інша.

— Отже, маєте теорію?

— Аякже, і я буду її розробляти самостійно. Це питання моєї професійної репутації. Ви вже заробили собі ім’я, а мені ще треба докласти для цього зусиль. Я повинен мати можливість сказати потім, що розплутав цю справу без вашої допомоги.

Голмс щиросердно засміявся.

— Гаразд, інспекторе, — відповів він. — Ідіть своїм шляхом, а я піду своїм. Мої дані завжди будуть у вашому розпорядженні, якщо виникне потреба. Здається, я бачив у цьому будинку все, що мав побачити, тому моє подальше перебування тут було б марною витратою часу. До побачення й бажаю успіхів.

За багатьма невловимими ознаками, які, мабуть, не помітив би ніхто, крім мене, я збагнув, що Голмс натрапив на слід. Хоча збоку він здавався таким самим байдужим, як завжди, у його блискучих очах читалося приховане нетерпіння, навіть неспокій. До того ж він був у дуже гарному гуморі, що зайвий раз підтверджувало: гра почалася. За своєю звичкою він нічого не казав, я ж, як завжди, нічого й не питав. Ця давно усталена традиція мене влаштовувала — я брав участь у ловах і надавав моєму колезі допомогу при полюванні на здобич, але намагався не переривати роботу його думки. Коли знадобиться, я все дізнаюся.

Тому я чекав, але намарно, що мене розчаровувало все більше й більше. Минали дні, а мій товариш так і не просунувся у своєму розслідуванні. Одного ранку він виїхав до Лондона, і з його кинутого мимохідь натяку я дізнався, що він побував у Британському музеї. Крім цієї єдиної своєї поїздки, детектив здійснював лише довгі прогулянки, зазвичай на самоті, або спілкувався з численними сільськими пліткарями, із котрими познайомився.

— Упевнений, Ватсоне, тиждень, проведений за містом, буде для вас безцінним, — зауважив він. — Яке задоволення спостерігати, як вкривається зеленим листям огорожа, як з’являються пуп’янки на ліщині! Озброївшись лопатою, бляшаною скринькою й елементарним керівництвом з ботаніки, ви зможете з користю провести час.

Він і сам блукав околицями з цими предметами, але щовечора повертався з достатньо мізерним збором трав.

Якось під час наших мандрівок ми натрапили на інспектора Бейнса. Його тлусте червоне обличчя розпливлося в усмішці, а маленькі очі блиснули, коли він привітався з Голмсом. Про справу розмовляли мало, але й з тієї дещиці, що він сказав, ми зрозуміли, що він не був розчарований ходом подій. Однак мушу визнати, я неабияк здивувався, коли днів за п’ять після вбивства, розгорнувши ранкову газету, виявив набрані великими літерами заголовок і підзаголовок:

«Окшоттська таємниця розгадана

Арешт імовірного убивці»

Я прочитав це вголос, і Голмс аж підскочив у кріслі, немов його ужалили.

— Чорт забирай! — скрикнув він. — Ви що, хочете сказати, що Бейнс його спіймав?

— Схоже, що так, — видихнув я, пробігаючи очима замітку:

«Велике хвилювання в Ешері та його околицях викликала отримана вчора пізно ввечері звістка про арешт чоловіка, причетного до окшоттського вбивства. Як відомо, містер Ґарсія з Вістерія-Лодж був знайдений мертвим на Окшоттському пустирі, а на його тілі виявили сліди жорстокого насильства. Тієї ж ночі його слуга та кухар утекли, що побічно доводить їхню причетність до вбивства. Передбачається, хоча й не доведено, що загиблий джентльмен мав у будинку якісь цінності й що їхнє викрадання могло стати спонукальним мотивом злочину. Інспектор Бейнс, котрий займається розслідуванням цієї справи, доклав усіх зусиль, щоб виявити місце, де ховалися втікачі. У нього були підстави вважати, що вони не далеко заїхали, а відсиджуються в якомусь притулку, який вони підготували заздалегідь. Однак із самого початку було ясно, що врешті-решт їх виявлять, оскільки, за свідченням кількох крамарів, котрі його бачили, у кухаря вельми незвичайна зовнішність — це величезний страхітливий на вигляд мулат із обличчям кавового кольору явно негроїдного типу. Його помітили після вбивства — констебль Волтерз виявив його та намагався затримати того ж вечора, коли той, набравшись нахабства, знову з’явився у Вістерія-Лодж. Інспектор Бейнс вирішив, що цей візит мав якусь певну мету і, можливо, повториться. Він скасував чатування в будинку, але залишив у кущах засідку. Мулат потрапив у пастку, його затримали вчора ввечері після запеклої сутички, під час якої він жорстоко відлупцював констебля Даунінґа. Очікується, що після того, як затриманий постане перед мировим суддею, його відправлять до в’язниці. Сподіваємося, що цей арешт сприятиме розгадці таємниці».