Ґлорія Cкотт

— Я оскаженів. Спочатку мені спало на гадку, що я став жертвою якогось дивного та безглуздого розіграшу. Я склав речі, зачинив за собою вхідні двері й з валізою в руках подався до Ешера. З’явившись в офісі братів Алленів, котрі керують земельною власністю в тій місцевості, я дізнався, що будинок, який я тільки-но покинув, здали в оренду. Мені здалося, що навряд чи його винайняли заради того, щоб мене розіграти, і що суть справи, ймовірно, у тому, що господар зник, аби не платити за оренду. Березень закінчується — якраз кінець кварталу. Однак виявилося, що це не так. Агент подякував мені за попередження, але сказав, що орендна плата виплачена авансом. Тоді я вирушив до Лондона й відвідав іспанське посольство. Цього чоловіка в установі не знали. Потім я зайшов до Мелвілла, у чиєму будинку вперше зустрів Ґарсію, але з’ясувалося, що той знав його, може, навіть гірше, ніж я сам. Нарешті, отримавши від вас відповідь на свою телеграму, я прийшов до вас, оскільки чув, що ви — людина, здатна дати добру пораду в складній ситуації. Однак із того, що ви тут сказали, інспекторе, я збагнув, що ви можете продовжити мою розповідь, і що сталася якась трагедія. Можу вас запевнити, що кожне сказане мною слово — чистісінька правда й що крім того, що я зараз розповів, більше нічого про долю цього чоловіка не знаю. І моє єдине бажання — допомогти закону, чим тільки зможу.

— Не сумніваюся в цьому, містере Скотт Екклз, — відповів інспектор Ґреґсон вельми доброзичливим тоном. — Абсолютно ніяких сумнівів. Маю сказати, що все у вашій оповідці відповідає фактам, які маємо й ми. Наприклад, записка, яку принесли під час обіду. Вам вдалося помітити, куди вона щезла?

— Ще б пак. Ґарсія зім’яв її та жбурнув до каміна.

— Що ви на це скажете, містере Бейнс?

Сільський детектив був гладким дебелим рудоволосим чоловіком, чиє обличчя не виглядало грубим лише через надзвичайно світлі очі, майже приховані бровами, та масивні складки щік. Ледаче всміхнувшись, він вийняв із кишені зім’ятий опалений папірець.

— Там була камінна решітка, містере Голмс. Він не докинув папірець до вогню, і я витягнув записку неушкодженою з-під решітки.

Голмс схвально всміхнувся:

— Ви, мабуть, дуже ретельно оглядали будинок, якщо знайшли такий крихітний клаптик паперу.

— Авжеж, містере Голмс. Такий мій метод. Прочитати записку, містере Ґреґсон?

Лондонський інспектор кивнув.

— Вона написана на звичайному папері кремового кольору без водяних знаків розміром у чверть аркуша. Відрізана двома надрізами маленьких ножиць. Записка була складена тричі та запечатана фіолетовим воском, причому печатку наклали поспіхом, а потім пройшлися по згинах паперу якимось гладким предметом овальної форми. Адресована вона містерові Ґарсія з Вістерія-Лодж. Текст такий: «Наші звичайні барви — зелений і білий. Зелений — відчинено, білий — замкнено. Другий поверх, перший коридор, сьомі двері праворуч, зелена завіса. Бог у поміч. Д.». Почерк жіночий, написано ручкою з тонким пером, однак адреса нашкрябана або іншою ручкою, або взагалі іншою людиною. Букви грубші, та й натискали на перо, як бачите, дужче.

— Дуже цікава записка, — зауважив Голмс, перечитавши її. — Мушу зробити вам комплімент, містере Бейнс, за те, що, вивчаючи її, приділили стільки уваги деталям. Можу додати лише кілька дрібних штрихів. Гладкий овальний предмет — це, без сумніву, запонка, бо що ще може мати таку форму? Ножиці, якими відрізали папірець, — манікюрні. Крім того, що надрізи короткі, чітко видно, що вони трохи криві.

Сільський інспектор усміхнувся.

— А я вже вирішив, що вичавив із записки все, що можна, але бачу, що можна було й більше, — заявив він. — Мушу зауважити, я мало що зрозумів із тексту записки, крім того, що затівалася якась справа і, як завжди, в усьому винна жінка.

Містер Скотт Екклз під час цього діалогу нетерпляче вовтузився в кріслі.

— Дуже радий, що ви знайшли записку, оскільки це підтверджує мою розповідь, — сказав він. — Однак прошу зауважити, я так і не почув, що сталося з містером Ґарсія та з його слугами.

— Що стосується Ґарсії, — відгукнувся Ґреґсон, — дати відповідь легко. Сьогодні вранці його знайшли мертвим на Окшоттському пустирі, приблизно за милю від свого будинку. Голова його повністю розплющена за допомогою якогось важкого предмета, наприклад, лантуха з піском або чогось подібного — таким важко завдати глибокої рани, але можна розколоти череп. Спершу його, вочевидь, оглушили ззаду, але нападник продовжував бити його ще довго після того, як той помер. Це був якийсь напад люті. Злочинець не залишив жодних слідів і взагалі нічого, що могло б слугувати доказом.

— Жертву не пограбували?

— Ні, навіть не намагалися.

— Усе це дуже кепсько, просто жахливо, — невдоволено буркнув містер Скотт Екклз, — але мені здається, ви невиправдано суворо чините зі мною. Я ж не винен, що моєму гостинному господарю заманулося пройтися вночі, і десь там його спіткав цей вельми сумний кінець. Чому ж ви вирішили, що до цієї справи причетний я?