Не можна корити за те, що було,
Але те, що буде, ще досяжне.
То позбався ж! Позбався ж!
Ризикує сьогодні той, хто порається коло правління!
Конфуцій, бажаючи з ним поговорити, зліз із повозки, але той швидко пішов, і Кон-фуцію поговорити з ним не вдалось.
Чан Цзюй і Цзе Ні орали вдвох. Конфуцій, проїжджаючи, послав Цзилу спитати в них, де знаходиться переправа. Чан Цзюй спитав:
— А хто це в повозці з віжками в руках?
— Це Кун Цю, — відповів Цзилу.
— Чи не луський Кун Цю?
— Так, він.
— Цей сам знає, де переправа.
Цзилу звернувся до Цзе Ні. Цзе Ні спитав:
— А ти хто?
— Я Чжун Ю.
— Учень луського Кун Цю?
— Так.
— Уся Піднебесна, ніби бурхливий потоп; із ким зможете домогтись переміни? Ніж іти слідом за тим, хто уникає тієї чи іншої людини, чи не краще піти слідом за тими, хто тікає від світу?
Сказавши це, він продовжував спушувати землю. Цзилу повернувся і розповів усе Конфуцію. Учитель засмучено сказав:
— То з ким мені спілкуватись, як не з цим людським натовпом? людина не може жити з тваринами і птахами. Якби була у Піднебесній Путь, я не добивався би з вами перемін.
Цзилу, супроводжуючи Учителя, від нього відстав і здибав старця, що ніс через плече на палці кошик. Цзилу його спитав:
ebooksa