— А якого інструменту? Навіщо?
— Перш за все, щоб рити землю. Не зубами ж ми будемо землю гризти, га?
— А оті старі заступи та кайла, що є в комірчині, хіба не згодяться для підкопу? — питаю.
Він повернувся до мене й подивився так жалісно, що мені аж сльози на очі навернулися, та й каже:
— Геку Фінне, чи ти коли чув, щоб в’язні мали заступи й кайла та всяке інше найновіше знаряддя, щоб робити підкопи? Насмілюся спитати, якщо в тебе ще хоч краплиночка здорового глузду лишилася: що ж би то за герой був, отой в’язень, коли б він тікав так просто? Адже ж після цього лишається тільки одне — дати йому ключа від в’язничної брами та й ніякої мороки! Заступи, кайла! Овва! Та їх навіть і королям не дають.
— Ну, добре, — кажу, — якщо нам заступи та кайла ні до чого, то що ж нам потрібно?
— Два ножі.
— Щоб копати ними підземний хід під халупою?
— Атож.
— Та що тобі, Томе Сойєре, чи ти не того-го?
— Того-го чи ні — однаково; а так споконвіку заведено, це найпевніший спосіб. І ні про який інший спосіб я й не чував ніколи, а тим часом я поперечитував усі книжки, де розповідається про такі речі. Всі славнозвісні в’язні, що сидять у казематах, завжди копають підземні ходи ножами; та не в землі, щоб ти знав, як ось тутечки, а в гранітних скелях. А скільки ж то часу треба! Минає тиждень за тижнем... а вони все длубають той камінь!.. Ось, наприклад, один в’язень, що сидів у підземеллі замку д’Іф, у Марсельській гавані: він копав та й копав і вийшов на волю саме в такий спосіб; а як ти думаєш, скільки часу все те тривало?
— Звідки я знаю!
— Спробуй-но відгадай!
— Та не знаю я... Місяця півтора?
— Тридцять сім років — і вийшов з-під землі аж у Китаї. Он як буває! Я хотів би, щоб наша фортеця стояла на гранітній скелі!
— Але ж Джім не знає нікого в Китаї.
— Ну то й що? В того в’язня теж не було там ніяких знайомих. Завжди ти в бік тягнеш, Геку. Не забувай головного!
— Ну, добре, мені однаково, де він вилізе, аби вибрався на волю; думаю, що й Джімові те однаково. І ще одне: Джім надто старий, щоб можна було до нього ножем докопатися. Він і сконає тим часом.
— Не сконає. Невже ти гадаєш, що підкоп у звичайній землі — це те ж саме, що й у кам’янистому ґрунті, й копати його доведеться аж тридцять сім років?
— А скільки ж, Томе?
ebooksa