Він так захопився, розповідаючи про свої злигодні, що зовсім забув про те, що мав якусь роботу. Том і питає:
— А кому-то ти несеш оцю їжу? Собакам?
Негр усміхнувся, і та усмішка розпливлася по всьому його обличчю, наче кола по калюжі, коли кинути в неї цеглину.
— Еге ж, містере Сіде, собаці, — відказав він. — Ох, і ловкий же песик! Чи не хочете глянути на нього?
— Хочу.
Я штурхонув Тома й прошепотів:
— Ти що, збираєшся йти до нього серед білого дня? Адже ж за планом того не мало бути.
— Тоді не мало бути, а тепер — має.
А щоб ти луснув зі своїм планом! Однак я почвалав за ним. У халупі ми спершу нічого не помітили, бо було так темно, що хоч око виколи; але Джім, який і справді там сидів, побачив нас і гукнув:
— Та це ж Гек! Ой матінко моя, тутечки й містер Том?
Я знав, що так буде, і заздалегідь був до того готовий. А проте я не міг уявити, як тепер відбрехатися, а коли б і знав, то однаково не встиг би й ворухнутися, бо хазяїнів негр втрутився й сказав:
— Свят, свят, свят! Невже він знає вас?
Очі наші вже звикли до темряви й тепер добре бачили. Том витріщився на негра і неначе здивувався.
— Хто б то нас знає?
— Як хто? Та оцей же негр утеклий.
— Сумніваюся, щоб він міг нас знати. А з якого б то дива стукнуло тобі таке в голову?
— З якого дива? Та хіба ж він оце зараз не гукнув, що знає вас?
Том відказав на те, немов іще більше дивуючись:
— Диво дивне!.. Хто гукав? Коли гукав? Що саме він гукав? — Потім повертається до мене та спокійнісінько запитує: — Ти чув, щоб хтось гукав?
Звісно, тут могла бути одна лише відповідь, і я сказав:
ebooksa