Хрестоносці

—Сандерус! — раптом гукнув Збишко. До послуг,— відповів, наблизившись, німець.

Спитай отого рицаря, яка найцнотливіша й найкраща пані на світі?

Яка найкраща і найцнотливіша пані на світі? —. спитав Сандерус.

Ульріка де Ельнер! — відповів Фулькон де Лорш і; звівши очі вгору, почав раз по раз зітхати. Коли Збишко почув таке блюзнірство, йому аж дух перехопило від обурення, і він підняв свого огиря гопки. Але, перш ніж він встиг проголосити виклик, Єндрек з Кропивниці поставив свого коня між ним та іноземцем і сказав:

Не заводьте тут сварки. Тоді Збишко знову звернувся до торговця реліквіями:

— Скажи йому від мене, що він кохає сову!

—Пан мій каже, шляхетний рицарю, що ви кохаєте сову! — повторив, немов луна, Сандерус.

У відповідь на це пан де Лорш пустив повіддя і правою рукою на лівій одстебнув, а потім стягнув залізну рукавичку й кинув у сніг перед Збишком, який кивнув до свого чеха, щоб той підняв її вістрям списа.

Тоді Єндрек з Кропивниці повернувся до Збишка з грізним уже обличчям і сказав:

Кажу вам, що ви не будете битись, поки не скінчиться моя охорона. Не дозволю ні йому, ні вам.

Але ж не я його викликав, а він мене.

— Так, але викликав за сову. Ну, та годі, а коли б котрий противився... Ого!.. Я теж знаю, як паса повертати...

Я не хочу з вами битися.

А доведеться, бо я ж присягнувся захищати його.

То як же буде? — спитав упертий Збишко.

Цеханов недалеко.

А що подумає німець?

Нехай ваш слуга скаже йому, що тут битися не можна і що спочатку потрібний дозвіл князя для вас і дозвіл комтура для нього.

Ну, а якщо дозволу не буде?

Встигнете зустрітися. І годі балакати даремно.