Хрестоносці

Це було так несподівано для княгині Ганни, що вона аж підхопилася з лави, потім знов сіла і, ніби не розуміючи як слід, про що йдеться, сказала:

На рани господні!.. Ксьондз Вишонек?..

Милостива пані!.. Милостива пані!..— просив Збишко.

— Милостива пані! — повторювала за ним Дануся, знову обіймаючи княгиню за коліна.

—Як же то можна без батькового дозволу...

—Божий закон сильніший! — відповів Збишко. — Бійтеся бога!

—Хто нам батько, як не князь?.. Хто нам мати, як не ви, милостива пані?

А Дануся промовила:

—Милостива матусю!

—Правда, що я була і є їй матір"ю,— сказала княгиня, — і Юранд з моїх рук узяв дружину. Правда! А коли б ви звінчались — то й було б по всьому.

Може б, Юранд і посердився, але ж і він мусить коритись князю, як своєму панові. Зрештою, можна б йому сказати не зразу, а тоді, коли б він захотів її віддати за іншого або в черниці... А якщо й дав якусь обітницю, то в цьому не буде його провини. Проти волі божої ніхто нічого не вдіє... Може, це і є воля божа!

—Інакше не може бути! — вигукнув. Збишко;

— Заждіть, дайте мені опам"ятатися! Якби, князь був тут, зараз пішла б до нього і спитала: віддавати Дануську чи ні? Але без нього боюся... Аж дух мені забило, а тут і часу нема подумати, бо дівчина ж повинна завтра вранці їхати!.. О господи милосердний! Нехай би їхала заміжньою — був би вже спокій. Тільки от не можу опам"ятатись—чогось мені страшно. А, тобі не страшно, Данусько? Скажи!

— Коли не повінчаємось, то я помру! — перебив Збишко.

А Дануськи одірвалась від колін княгині, і тому що не тільки поводилася з нею просто й довірливо, але була ще й любима та пещена, обхопила її за шию і щосили почала тулитись до неї.

Але княгиня сказала:

— Без отця Вишонека нічого не можу дозволити. Побіжи за ним мерщій!

Дануся побігла за отцем Вишонеком, а Збишко повернув своє збіліле обличчя до княгині й сказав:

— Що мені Ісус Христос призначив, те й буде, але за цю радість нехай вам, милостива пані, бог віддячить.

—Зажди дякувати мені,— відповіла княгиня,— бо ще невідомо, що буде. І мусиш присягнутись честю, що коли повінчаєтесь, то не заборониш дівчині зараз же їхати до батька, щоб віп, борони боже, не прокляв тебе і її.