Хрестоносці

— Присягаюсь честю! — сказав Збишко.

Ну, то пам"ятай же! А Юрандові нехай дівчина спочатку нічого не каже. Краще, щоб ця новина не опекла його, як вогонь. Ми пошлемо за ним і Данусею з Цеханова, і тоді я сама розкажу або попрошу князя. Юранд побачить, що нікуди не дінешся, і погодиться. Він же не був сердитий на тебе?

Ні,— сказав Збишко,— не був, і, може, навіть радітиме в душі, що Дануська буде моєю, Бо коли він дав обітницю, то порушить її не з своєї вини.

Увійшли ксьондз Вишонек з Дануською, і розмова урвалася. Княгиня одразу з запалом почала розповідати йому про Збишкові заміри, але ксьондз, ледве почувши, про що йдеться, перехрестився від здивування і сказав: — Во ім"я отця, і сина, і святого духа!.. Як же я можу це зробити? Зараз же пилипівка — піст!

—Боже мій! А й справді! — вигукнула княгиня.

Настало мовчання. Тільки вражені обличчя свідчили, яким тяжким ударом для всіх були слова отця Вишонека,

Через деякий час він сказав:

— Якби був дозвіл, я б не противився, бо мені вас жаль. Мені не обов"язково мати дозвіл Юранда, бо коли милостива пані дозволяє і ручиться за дозвіл князя, то цього досить:—вони ж батько й мати для цілої Мазовії. Але без дозволу єпіскопа — не можу. Якби тут був ксьондз-єпіскоп Якуб з Курдванова, той, може, й дав би дозвіл, хоч він і суворий ксьондз, не такий, як був його попередник, єпіскоп Мамфіол, який на все відповідав: "Bene! Bene!"

Єпіскоп Я куб з Курдванова дуже любить і князя, і мене,— докинула княгиня.

Я й кажу, що не відмовив би дати дозвіл, бо для того є причини... Дівчина мусить їхати, а цей молодик хворий і може вмерти... Гм! In articulo mortis... Але без дозволу ніяк не можу...

Вже б я потім у епіскопа Якуба дозвіл випросила,— нехай би він був не знати який суворий, а мені в цьому не відмовить!

На це ксьондз Вишонек, чоловік добрий і лагідний, сказав:

— Слово помазаниці божої — велике слово... Боюсь тільки ксьондза-єпіскопа, але то велике слово!.. Юнак міг би щось пообіцяти для плоцького кафедрального собору... Не знаю... Все-таки, поки не прийде дозвіл, буде гріх — і не чий-небудь, а мій... Гм!.. Правда, господь милостивий, і коли хтось согрішить не задля власної користі, а з жалю до людської біди, він тим легше прощає!.. Але гріх буде мій, і коли єпіскоп затнеться, хто мені тоді одпустить цей гріх?

—Єпіскоп не затнеться! — вигукнула княгиня Ганна. А Збишко сказав:

—Той Сандерус, що приїхав зі мною, має на все готові індульгенції.

Ксьондз Вишонек, може, й не дуже вірив у ті Сандерусові індульгенції, але радий був ухопитись хоч за цю причину, аби допомогти Збишкові й Данусі, бо дуже любив дівчину, яку знав змалку.

Нарешті він подумав, що в гіршому разі його може спіткати церковна покута, тому звернувся до княгині й сказав:

Хоч я і ксьондз, але також і князівський слуга. То як накажете, милостива пані?

Не хочу наказувати, волію просити,— відповіла княгиня.-^ Але якщо у того Саидеруса є індульгенції...

У Саидеруса вони е, але річ у епіскопі. Він там у Плоцьку дуже суворо судить з своїми каноніками в синоді.