Хрестоносці

«Та який же це Вальгер!» подумав юнак.

Збишко під"їхав уже так близько, що міг би сягнути списом до незнайомого; а той, бачачи перед собою прекрасно озброєного рицаря, доброзичливо посміхнувся до нього і сказав:

Слава Ісусу Христу!

На віки вічні.

Чи то не двір княгині мазовецької отам унизу?

Так і є.

Значить, з Тинця їдете?

Але на це вже не було відповіді, бо Збишко так здивувався, що навіть не почув запитання. Якусь хвилину він стояв, як укопаний, не вірячи своїм очам: на чверть стадії за незнайомим чоловіком він побачив кільканадцять вершників, а на чолі їх, значно попереду, їхав рицар, весь у блискучих латах, в білому сукняному плащі з чорним хрестом і в сталевому шоломі з пишним павиним чубом на гребені.

—Хрестоносець!! — шепнув -Збишко. Побачивши хрестоносця, Збишко подумав що бог

почув його молитву, змилосердився над ним і посилає йому такого німця, про якого він просив у Тинці, що треба користатися з ласки божої, отож, не вагаючись ні на хвилю, перш ніж усе це промайнуло у нього в голові і поки не встиг охолонути від здивування, нагнувся в сідлі, похилив ратище на половину кінського вуха і, вигукуючи родовий клич: «Гради! Гради!» — щодуху помчав на хрестоносця.

А той, також здивувавшись, спинив коня й не нахиляв свого списа, що стримів догори від стремена, ніби не певний, що нападають на нього.

—Нахили списа! — верещав Збишко, б"ючи гострими кінцями залізних стремен коня в боки.

—Гради! Гради!

Відстань між ними все зменшувалась. Хрестоносець, бачачи, що напад спрямований таки на нього, спинив коня, наставив зброю і, коли спис от-от уже мав ударити його в груди, чиясь могутня рука переламала його при самій Збитковій руці, немов суху очеретину, потім та сама рука з такою силою шарпнула за поводи його коня, що той зарився всіма чотирма копитами в землю і став, як укопаний.

—Шалений чоловіче, що ти робиш? — залунав басовитий грізний голос— На посла нападаєш, короля ганьбиш!

Збишко подивився й побачив того самого велетня, якого вважали за Вальгера і який поперелякував придворне жіноцтво княгині.

Пускай на німця! Хто ти такий? — закричав Збишко, хапаючись за руків"я сокири.

Покинь сокиру! Бога ради, покинь сокиру, кажу, бо з коня скину! — ще грізніше загукав незнайомий.— Образив королівську величність і будеш відданий до суду.

Потім звернувся до людей, що їхали за хрестоносцем, і крикнув:

— До мене!