Хрестоносці

—Так!

Вони на хвилину замовкли, потім брат Ротгер спитав:

То що ж робити з Юрандівною? — Подумаймо.

Віддайте її мені.

Зігфрід подивився на Ротгера й відповів:

—Ні! Слухай, молодий брате! Коли йдеться про справи Ордену, не потурайте ні воїнові, ні жінці, але не потурайте й самим собі. Данфельда скарала рука господня, бо він хотів не тільки помститися за кривди Ордену, а й задовольнити свою хтивість.

— Погано ви про мене думаєте! — сказав Ротгер,

—Не потурайте собі,—перебив його Зігфрід,—бо ослабнуть і зніжаться наші душі й тіла, і той жорстокий народ колись так надавить коліном на ваші груди, що ви більше не встанете.

І він втретє похмуро сперся головою на руки, але, видно, розмовляв тільки з своїм сумлінням і думав тільки про себе, бо через деякий час сказав:

—І на мені тяжить багато людської крові, багато мук, багато сліз... І я, коли йшлося про справи Ордену і коли знав, що самою силою нічого здолати не зможу, не вагався вдаватись до інших способів. Але коли стану перед господом, якого шаную і люблю, скажу йому: «Я робив це для Ордену, а собі залишив тільки страждання».

Він ухопився руками за скроні, звів очі вгору й вигукнув:

—Зречіться втіх і розпусти, загартуйте ваші тіла й серця, бо я бачу в повітрі пір"я білого орла і його пазури, почервонілі від крові хрестоносців...

Далі мову йому перебив такий страшенний порив вітру, що вікно вгорі над галереєю з грюкотом розчинилося, і весь зал сповнився виттям, свистом хуртовини і снігом.

—В ім"я духа світлості! Яка страшна ніч! — сказав старий хрестоносець.

— Ніч нечистої сили.— відповів Ротгер.— Але чому, пане, замість: «В ім"я боже», ви кажете: «В ім"я Духа світлості»?

Дух світлості — то бог,— відповів старий, а потім, наче для того, щоб змінити розмову, спитав:

А над тілом Данфельда моляться священики?

Моляться...

Господи, помилуй його!

І вони обидва замовкли. Потім Ротгер покликав слуг ї наказав їм зачинити вікно та поправити смолоскипи, а коли вони пішли, сказав: