Хрестоносці

—Не знаю, пане!...

Старий хмуро усміхнувся й лагідно додав:

Я тебе, дитино, питаю: він уже в каплиці?

Так, пане.

—Гаразд. Скажи Дідеріхові, щоб прийшов сюди з ключами й ліхтарем і щоб чекав, поки я не повернусь. Нехай візьме також і казанок з жаром. В каплиці вже засвічено?

— Коло труни горять свічки.

Зігфрід надів плаща і вийшов. Прийшовши в каплицю, він коло дверей обдивився, чи нема нікого, потім старанно зачинив їх, підійшов до труни, одставив дві свічки з шести, що горіли коло неї у великих мідних свічниках, і впав навколішки.

Губи його не ворушились, він не молився. Якийсь час тільки дивився на застигле, але ще гарне обличчя Ротгера, немов хотів спостерегти на ньому сліди життя.

Потім в тиші каплиці залунав його приглушений голос:

— Синку! Синку!

І замовк. Здавалося, він жде відповіді.

Далі простягнув руку, засунув сухі, мов пазури, пальці під плащ на грудях Ротгера й почав їх обмацувати: шукав всюди, посередині і з боків, понижче ребер і коло ключиць, нарешті намацав крізь сукно рану, що тяглася від правого плеча аж до пахви, заглибив у неї пальці, провів ними по всій довжині й заговорив голосом, в якому немов бриніла скарга:

—О-о!.. Який нещадний удар!.. А ти казав, що твій супротивник — просто хлопчик!.. Ціле плече! Ціле плече з рукою! Скільки разів він підіймав цю руку на поган, захищаючи Орден! А тепер її одрубала польська сокира... От і кінець! От і край! Не благословив тебе Христос, бо, може, не піклується про наш Орден. Залишив він і мене, хоч я служив йому довгі роки.

Слова поступово завмирали, губи його стали тремтіти, і в каплиці запанувала глуха тиша.

—Синку! Синку!

Тепер в голосі Зігфріда вчувалося прохання, він говорив ще тихіше, немов допитувався про якусь важливу і страшну таємницю.

—Якщо ти тут, якщо чуєш мене, дай знак: ворухни рукою або розплющ на мить очі, бо серце моє ниє в старих грудях... Дай мені знак, я ж тебе любив, обізвися!..

Спершись руками на край труни, він втупив свої яструбині очі в закриті повіки Ротгера і ждав,

—Та як же ти можеш говорити,— сказав він нарешті,— коли від тебе віє холодом і мертвяком. Але якщо ти мовчиш, я сам скажу тобі дещо, а твоя душа нехай прилетить сюди, на ці свічки, і слухає.

З цими словами він нахилився до обличчя трупа.