А що?
—Та... бачите... я хотів вам сказати, як уже казав і старому панові, що та вже загинула навіки і що він її ніколи не знайде, хоч би йому сам магістр допомагав.
Але ж вона його дружина,— відказала Ягенка. Чех похитав головою:
Яка вона дружина...
Ягенка нічого на це не відповіла. Аж удома, після вечері, коли Ясько й менші брати полягали спати, вона звеліла принести дзбан меду й запитала чеха:
—Може, ти хочеш спати, бо мені хотілося б трохи поговорити.
Чех хоч і стомився в дорозі, проте готовий був говорити до ранку, і вони почали розмовляти, власне, він знов докладно розказував про всі Збишкові, Юрандові, Данусині та свої пригоди.
Мацько готувався в дорогу, а Ягенка два дні не показувалась у Богданці, весь цей час радячись із чехом. Старий рицар здибав її аж третього дня, в неділю, по дорозі до костьолу. Вона їхала в Кшесню з братом Яськом і чималим загоном озброєних слуг, бо не була певна, чи Вільк і Чтан ще лежать і чи не вчинять на неї якогось нападу.
—Я хотіла після меси заїхати в Богданець,— сказала вона, привітавшись з Мацьком,— бо маю до вас невідкладну справу, але ми можемо поговорити й зараз.
Вона виїхала наперед, очевидно, не бажаючи, щоб слуги чули розмову, і, коли Мацько опинився поруч з нею, сказала:
—То ви напевне їдете?
— Як дасть бог, то завтра, не пізніше.
— І до Мальборга?
Може, до Мальборга, а може, й ні. Куди доведеться.
То послухайте зараз і мене. Довго думала, що мені робити, а тепер хочу спитати й вашої поради. Раніш, пам"ятаєте, коли татусь був живий, а абат-здоровий, була інша річ. Крім того, Чтан і Вільк сподівалися, що я котрогось із них виберу, і стримували один одного. А тепер я лишаюся без ніякої оборони і або сидітиму в Згожелицях за частоколом, немов у в"язниці, або вони неминуче мене скривдять. Скажіть самі, хіба ж не так?
Еге ж,— сказав Мацько,— я також про це думав.
І що ж ви надумали?
Не надумав нічого, можу тобі тільки сказати, що ми живемо все-таки в польській країні і що наші закони за насильство над дівчиною тяжко карають.
Це добре, але звідси недалеко до границі. Я знаю, що і Шльонськ польський край, проте князі тамтешні ворогують між собою і нападають один на одного. Якби не це, то мій коханий татусь був би живий. Туди вже поналазило німців і сваволять та кривдять людей, так що коли хтось захоче серед них сховатися, то й сховається. Звісно, що ні Чтанові, ні Вількові я б легко не далася, але треба подумати і про братів. Коли я звідси виїду, то все буде тихо, а коли залишуся в Згожелицях, то бог його знає, що може трапитись. Почнуться напасті та бійки, а Яськові вже чотирнадцять років, і його не тільки я, а ніяка сила не вдержить. Останнім разом, як ви прийшли нам на допомогу, він уже рвався наперед, і коли Чтан кинув булаву в гурт, то мало не влучив Яська в голову. Ого, Ясько вже казав челяді, що обох їх викличе битися на втоптаній землі. Не буде, кажу я вам, жодного дня спокою, і навіть менших братів може спіткати лихо.
Правду кажеш, псявіри вони, і Чтан, і Вільк, — живо озвався Мацько,— проте на дітей руки не підіймуть. Тьху! На це хіба хрестоносець здатний.