Хрестоносці

На батькову згадку про Збишка обличчя молодого Вілька вмить зблідло й набуло зловісного виразу. Але Мацько спокійно відповів:

—Може, і з викупом, тільки не за Збишка.

Ці слова викликали ще більшу цікавість обох бжозовських дідичів, і старий, не мігши більше витримати, сказав:

Воля ваша казати чи не казати, чого ви там їдете.

Скажу! Скажу! — кивнув головою Мацько.— Але спочатку скажу вам щось інше. Майте собі на увазі, що після мого від"їзду Богданець залишиться напризволяще... Раніш, коли ми воювали із Збишком під проводом князя Вітольда, за нашим господарством наглядав абат і трохи Зих із Згожелиць, а тепер не буде й цього. Страшенно тяжко думати людині, що вона старалась та трудиласьі все даремно.., А ви ж розумієте, як воно

буває: людей моїх попереманюють, межі позаорюють,

з майна теж урве кожен, що тільки зможе, і хоч би господь поміг щасливо повернутись, то повернемось знову до пустки... Є тільки єдиний спосіб і єдиний порятунок: добрий сусід. Тому я і приїхав сюди просити вас по-сусідськи, щоб, ви взяли Богданець під опіку й не дали вчинити кривди.

Почувши таку просьбу, старий Вільк глянув на молодого, а молодий на старого, і обидва страшенно здивувалися. Зайшло мовчання, бо ні один не міг нічого відповісти. А Мацько випив чарку меду й говорив далі так спокійно і довірливо, ніби вони обидва з давніхдавен були його найближчими приятелями:

—Скажу вам щиро, від кого я найбільше боюся шкоди. Звісно, ні від кого іншого, як від Чтана з Рогова. Від вас, хоч би ми й неприязно розійшлися, не боявся б, і то через те, що ви люди рицарської честі й боролися б з ворогом віч-на-віч, але ніколи не металися б йому позаочі. Та що там казати! З вами зовсім інша річ... Рицар, він і є рицар! Але Чтан — нечема, а від нечеми всього можна сподіватися, тим більше, як ви знаєте, він на мене страшенно лютий за те, що не допускаю його до Зихової Ягенки.

—Яку ви бережете для племінника! — спалахнув молодий Вільк.

Мацько якийсь час дивився на нього холодним поглядом, потім звернувся до старого і спокійно сказав:

—Знайте, що мій племінник одружився з одною мазурською дівчиною і взяв велике придане.

Знову зайшло ще глибше мовчання; батько й син, пороззявлявши роти, якийсь час дивились на Мацька, нарешті старий озвався:

—Та як же так? Адже казали... Розповідайте!..

А Мацько, наче й не чув запитання, говорив далі.

—Через те, власне, мені й треба їхати і через те прошу вас, як благородних і чесних сусідів: наглядайте вряди-годи за Богданцем і не дайте нікому вчинити шкоди, а особливо Чтанові...

За цей час молодий Вільк, бувши досить кмітливим чоловіком, уже зміркував, що коли Збишко оженився, то краще мати Мацька своїм другом, бо й Ягенка в усьому вірила йому й готова була виконувати його поради. І в молодого паливоди раптом постали зовсім інші наміри. «Мало не противитись Мацькові, треба його ще й привернути на свій бік!» подумав він. І хоч він був напідпитку, проте швидко схопив рукою під столом батька за коліно й міцно стиснув на знак, щоб той не сказав чогось недоречного, а сам промовив:

—Не бійтеся Чтана! Ого! Нехай би він тільки спробував! Правда, він трохи пом"яв мене, але я його теж так віддубасив по волохатій морді, що й рідна мати не впізнала б. Їдьте спокійно. Нічого не бійтеся. Не пропаде і жодна ворона з вашого Богданця!

— Як бачу, то ви благородні люди. Обіцяєте?

Обіцяємо! — вигукнули обидва.