Хрестоносці

А ти знаєш всю польську могутність? Ти бачив усі полки вкупі? Не бачив. Могутність хрестоносців тримається на людській кривді та зраді, у них нема жодної п"яді землі, яка б їм належала. Наші князі прийняли їх, як приймають у хату вбогу людину, й обдарували їх, а вони, набравшись сили, немов скажені собаки, покусали ті руки, що їх годували. Загарбали землі, підступом позахоплювали міста — ось де їхня сила! Але нехай би їм допомагали всі королі світу, однак день розплати й помсти настане.

—Якщо ви мені сказали розповісти, що я бачив, а тепер гніваєтесь, то краще я не буду говорити,— сказав Збишко.

Мацько деякий час сердито сопів, далі заспокоївся і сказав:

— А хіба не буває так? Стоїть у лісі сосна, немов та вежа, можна б подумати, що стоятиме століття, а стукнеш добре обухом, і загуде дупло та посиплеться порохня. Отака й могутність хрестоносців! Але я казав тобі розповісти, що ти там робив і чого добився. Ти кажеш, що бився там по-справжньому?

—Бився. Спочатку вони прийняли мене бундючно й недружелюбно, бо їм уже було відомо, що я бився з Ротгером. Може б, зі мною і трапилось яке-небудь лихо, але я мав листа від князя, та й пан де Лорш, якого вони шанують, боронив мене від їхньої злості. Але потім почалися учти та змагання, в яких мені бог поміг. Ви, мабуть, чули, що магістрів брат Ульріх полюбив мене і дав письмове розпорядження самого магістра, щоб мені віддали Дануську?

—Казали нам люди,— промовив Мацько,— що в нього лопнула попруга, а ти побачив це й не схотів на нього напасти.

—Еге ж. Я підняв списа вгору, і він мене відтоді полюбив. Ех, милий боже! Вони дали мені такі листи, що я з ними міг їздити від замка до замка й шукати. Я вже думав, що моєму горю — моєму нещастю настав кінець, а тепер от сиджу в цій дикій країні, в безнадії, в журбі та смутку, і що день, то мені тяжче...

Він замовк і з такою силою підкинув у вогонь трісок, що з головешок посипались іскри, і сказав:

—Бо якщо вона, нещасна, стогне десь у замку й думає, що я за неї забув, то хай би мене нагла смерть не минула!

В ньому, видно, стільки назбиралось болю, що він знову почав жбурляти тріски в вогонь, а Мацько й чех дивилися на нього й дивувались, бо не припускали, що він так любить Данусю.

Заспокойся! — вигукнув Мацько.— Розкажи краще, як воно було з тим листом? Невже комтури не хотіли виконати наказу магістра?

Заспокойтеся, пане,— сказав чех,— бог дасть вам втіху і, може, незабаром.

На очі Збишкові набігли сльози, але він трохи заспокоївся і сказав:

Відчиняли мені, виродки, замки і в"язниці. Був я скрізь, шукав! Але почалася війна, і війт фон Гейдек у Гердавах сказав мені, що під час війни мають чинність інші закони, а охоронні листи, видані в мирний час, не дійсні. Я одразу викликав його на двобій, але він не прийняв виклику й наказав вигнати мене з замка.

А в інших місцях? — спитав Мацько.

Скрізь те саме. В Кролевці комтур, начальник гердавського війська, навіть не схотів читати магістрового листа, кажучи, що війна є війна і щоб я забирався геть, поки голова ціла. Розпитував і в інших місцях — скрізь те саме.

Тепер я розумію,— промовив старий рицар.— Ти побачив, що нічого не можеш зробити, і приїхав сюди, де може трапитись нагода хоч помститися.

Еге ж,— відповів Збишко.— Думав також, що наберемо полонених та здобудемо кілька замків, але ці люди не вміють здобувати замків.

— Ех, як прийде князь Вітольд, тоді буде інакше, — Дай боже!

— Він прийде. Я чув при мазовецькому дворі, що прийде, а може, разом з ним і польський король з усім військом.