Хрестоносці

— Почекайте, — сказав Мацько,— бо я не знаю тутешньої країни. Де Нове Ковно і де Рагнета?

Звідси до Старого Ковна менш як миля,— відповів Збишко, а від Старого до Нового теж миля. Замок стоїть на острові. Ми хотіли туди переправитись, але нас розбили коло переправи. Переслідували півдня, аж поки ми не сховалися в оцих лісах, а військо так розпорошилось, що деякі воїни прийшли тільки сьогодні вранці.

—А Рагнета?

Скірвоїлло простягнув свою довгу, як гілляка, руку й показав на північ:

—Далеко! Далеко!

— Саме й добре, що далеко! — зазначив Збишко.— Там навколо все спокійно, бо скільки було збройних людей по той бік границі, всі посходились до нас. Тепер німці не сподіваються там ніякого нападу, отже, ми вдаримо на них зненацька.

—Він правильно каже, — озвався Скірвоїлло. Мацько спитав:

— І ви думаєте, що можна буде й замок здобути? Скірвоїлло заперечливо похитав головою, а Збишко відповів:

—Замок міцний, так що його можна здобути хіба випадково. Але ми спустошимо край, попалимо міста й села, знищимо запаси продовольства, а найголовніше — наберемо полонених, серед яких можуть бути знатні люди, котрих хрестоносці охоче викуповують або обмінюють...

Потім він звернувся до Скірвоїлла:

—Князю, ви самі визнали, що я казав правильно, а тепер зважте ще й таке: Нове Ковно на острові — там ми ні сіл не поруйнуємо, ні худоби не загарбаємо, ні полонених не наберемо. До того ж нас там тільки-но побили. Ех! Підемо краще туди, де нас зараз не сподіваються.

—Переможець найменше сподівається нападу, — пробурмотів Скірвоїлло.

Тут заговорив Мацько і став підтримувати пропозицію Збишка, бо зрозумів, що юнак має більше надії дізнатися чогось під Рагнетою, аніж під Новим Ковном, і що під Рагнетою легше буде схопити якогось визначного бранця, який придався б для обміну. Він також вважав, що в усякому разі краще йти далі й несподівано вдертися в менш безпечний край, ніж нападати на захищений самою природою острів, та ще й з міцним замком і сильною залогою.

Як досвідчений у воєнній справі чоловік, він говорив так ясно й наводив такі незаперечні доводи, що міг переконати кожного, його уважно слухали. Скірвоїлло часом ворушив піднятими бровами на знак згоди, часом бурмотів: «Правильно каже!» Нарешті він втягнув свою величезну голову між широкі плечі, так що здавався зовсім горбатим, і глибоко задумався.

Через деякий час він устав і, нічого не сказавши, почав: прощатися.

— То як же воно, князю, буде? — спитав Мацько.—

Куди вирушимо?

— Під Нове Ковно. І вийшов з намету. Мацько і чех якийсь час здивовано поглядали на Збишка, потім старий рицар ударив руками по стегнах і вигукнув:

— Тьху! Що воно за пень!.. Слухає, слухає, а потім своєї. Шкода й губи паскудити!..

— Чув я про нього, що він такий,— озвався Збишко,— та, правду кажучи, і весь тутешній народ упертий. Вислухає чужу думку, а потім зробить по-своєму.