Хрестоносці

Якби тобі було весело, то й я сміявся б. Але є у мене для смутку й інша причина, а коли казати правду, то не тільки у мене, а й у всіх нас.

—Що ж саме? — запитав Збишко.

— Пам"ятаєш, як я у Скірвоїлла в таборі лаяв тебе за те, що ти вихваляв могутність хрестоносців? У полі наш народ, звичайно, стійкий, але отак зблизька я оцих псявір уперше побачив!..

І Мацько, наче боячись, щоб його ніхто не підслухав, стишив голос:

—Тепер я бачу, що твоя була правда, а не моя. Хай нас бог боронить від цієї сили! Сверблять у наших рицарів руки якнайшвидше вдарити на німців, а не знають вони того, що хрестоносцям допомагають всі королі і всі народи, що грошей у них більше, що навчені вони краще, що замки їхні міцніші і озброєння їхнє лучче. Хай нас бог боронить!.. І в нас, і тут говорять, що велика війна неминуча, але якщо вона буде, то нехай бог змилується і над нашим королівством і над нашим народом!

Мацько обняв руками свою сивіючу голову, сперся ліктями на коліна і замовк. А Збишко сказав:

От бачите. На герці багато наших дужчі за них, а в великій війні — подумайте самі.

Ой, подумав я вже! Дасть бог, і королівські посли подумають, а особливо рицар з Машковиць.

Бачив я, як він спохмурнів. З нього великий знавець воєнної справи, і кажуть, ніхто в світі краще за нього її не знає.

Коли так, то війни, мабуть, не буде.

Якщо хрестоносці побачать, що вони дужчі, то якраз буде. І скажу вам щиро: хай би вже швидше щось трапилось, бо жити нам так далі не можна...

Приголомшений і своїм власним і загальним горем, Збишко схилив голову, а Мацько сказав:

—Шкода великого королівства, і я боюсь, коли б господь не покарав нас за надмірну зухвалість. Пам"ятаєш, як наші рицарі коло кафедрального собору у Вавелі перед месою, тоді, коли тобі мали зітнути голову й не зітнули, викликали самого Тімура Кривоногого,— того, котрий володіє сорокома державами і котрий наскладав з людських голів гори... Їм ще мало хрестоносців! Вони хотіли б викликати всіх на світі, і це може прогнівити бога.

На цю згадку Збишко схопив себе за волосся і розпачливо закричав:

—А хто ж мене тоді врятував від ката, коли не вона! О боже! Моя Данусько!.. О боже!..

І він став рвати на собі волосся та гризти кулаки, щоб стримати ридання,— так заболіло його серце від раптового нападу горя.

—Хлопче! Май бога в серці!.. Перестань! — гамував його Мацько.— Що ж ти вдієш? Заспокойся! Перестань!

Але Збишко довго не міг заспокоїтись і опам"ятався аж тоді, коли Мацько, який справді був ще хворий, так ослаб, що захитався і впав на лаву зовсім непритомний. Тоді юнак поклав його на тапчан, дав напитися вина, яке прислав замковий комтур, і сидів над ним доти, поки старий рицар не заснув.

Другого дня вони прокинулись пізно, але бадьоріші і здоровші.

Ну,— сказав Мацько,— мабуть, мені ще не час умирати, і я так думаю, що коли б мене обвіяв польовий вітер, то я міг би й на коні всидіти.