Хрестоносці

22
18
20
22
24
26
28
30

Певно, що путні. На костьолі у них арабські оздоби. Хрестоносці розказували, що навчилися такого мурування у сарацинів на острові Сіцілії. А в замках у них стелі в залах підтримуються поодинокими або груповими колонами. Побачите самі, в головній трапезній. Укріплення також скрізь міцнющі, як ніде в світі. Таких мурів найбільше кам"яне ядро не вколупає. Аж любо дивитися...

Зиндрам говорив усе це так весело, що Мацько здивовано глянув на нього й запитав;

А багатство їх, а порядки, а військо й гостей бачили?

Вони все нам показували ніби з гостинності, а насправді, щоб налякати нас.

Ну, і що ж?

— Та що ж! Як дасть бог, дійде до війни, то виженемо їх геть за гори й моря — туди, звідкіля прийшли.

Мацько так здивувався, що забув про свою хворобу й схопився на рівні ноги.

—Як так, пане? — сказав він.— Кажуть, ви дуже розумний... Бо я аж умлів, як надивився на їхню силу... Ради бога! Чому ви так думаєте?

Він звернувся до Збишка:

—Збишку, скажи поставити на стіл те вино, що нам прислали. Сідайте, ваші мосці, й розказуйте, бо кращого зілля на мою хворобу ще ніякий медик не вигадав.

Збишко, також дуже, зацікавлений, сам поставив на стіл дзбанок з вином і кубки. Всі посідали круг стола, і пан з Машковиць почав говорити:

Укріплення— це ніщо, бо що збудоване людськими руками, те людські руки здолають і зруйнують. Знаєте, що скріплює цеглу? Вапно! А що скріплює, людей? Любов.

Боже мій! Ваші слова — як мед! — вигукнув Мацько.

Зиндрамові сподобалась ця похвала, і він говорив далі:

— З тутешніх людей — той має у нас в полоні брата, той сина, той якогось родича, зятя або когось іншого. Приграничні комтури наказують їм ходити в наші краї розбоєм, і не один з них поліг та не одного наші схопили. Але тут уже люди дізналися про угоду між королем і магістром із самого ранку стали приходити до нас повідомляти імена полонених, які. наш писар заводив у список. Насамперед прийшов тутешній бондар, заможний городянин, німець, який має свій будинок у Мальборзі. Після всього він сказав нам так: «Коли б я міг прислужитися чим-небудь вашому королю і королівству, то не тільки майно, а й голову віддав би». Я відправив його, гадаючи, що то юда. Але потім приходить світський ксьондз з-під Оливи, просить про брата й каже так: «Чи це правда, пане, що ви підете на наших прусських владарів війною? Бо мусите знати, що весь тутешній народ, коли проказує з молитви слова: «Хай прийде царство твоє», то має на думці вашого короля». Були потім з просьбою за своїх синів два шляхтичі, які сидять на денних землях коло Штума, були купці з Гданська, були ремісники, був один, котрий виливає в Квідзині дзвони, було багато різних людей, і всі говорили те саме.

Тут пан з Машковиць замовк. Він устав, виглянув за двері, чи ніхто не підслухує, і, повернувшись, докінчив трохи стишеним голосом:

—Я довго розпитував про все. Хрестоносців ненавидять у всій Пруссії і князі, і шляхта, і городяни, і кмети. І ненавидить їх не тільки той народ, що говорить нашою або прусською мовою, а навіть німці. Хто змушений служити, той служить, але кожному чума миліша за хрестоносця. Он воно як...

—Так, але яке це має відношення до могутності хрестоносців? — занепокоєно спитав Мацько.

Зиндрам провів рукою по своєму могутньому лобі, трохи подумав, ніби шукаючи порівняння, нарешті усміхнувся й запитав:

Ви билися коли-небудь на герці?