Хрестоносці

Посли затримаються тут ще кілька днів, — відповів Збишко,— бо до них весь час приходять люди з просьбою про видачу полонених, захоплених у Мазовії або в Великопольщі на розбої, але ми можемо їхати, коли захочете і коли здужатимете. В цей час увійшов Глава.

Ти, бува, не знаєш, що там роблять посли? — спитав його старий рицар.

Оглядають Високий замок і костьол, — відповів чех.— Замковий комтур сам їх водить, а потім вони підуть у головну трапезну на обід, на який великий магістр має запросити й ваші милості.

—А що ти робив зранку?

—Я придивлявся до німецької найманої піхоти, яку муштрували їхні капітани, і порівнював з нашою чеською.

—Хіба ти пам"ятаєш чеську?

—Рицар Зих із Згожелиць узяв мене в полон підлітком, але пам"ятаю добре, бо змалку цікавився такими речами.

—Ну, і що ж?

Та нічого! Звісно, німецька піхота сильна й добре навчена, але ж це воли, а наші чехи — вовки. Коли б дійшло що до чого, то ваші ж милості знають: воли вовків не їдять, а вовки дуже охочі до яловичини.

Це правда,— сказав Мацько, який, видно, дещо знав про це,— хто об ваших тернеться, то відскочить, як від їжака.

В бою кінний рицар вартий десятьох піхотинців,— сказав Збишко.

Але Марієнбург може здобути тільки піхота,— відповів зброєносець.

На цьому розмова про піхоту закінчилась, бо Мацько, стежачи за своїми думками, сказав:

—Чуєш, Главо, сьогодні, як підживлюсь та відчую в собі силу, то й поїдемо.

—Куди? — спитав чех.

—Звісно куди — в Мазовію. До Спихова,— сказав Збишко.

—І там уже й залишимось?

Мацько запитливо глянув на Збишка, бо вони ще не говорили про те, що мають робити далі. Можливо, у юнака було готове рішення, але він, видно, не хотів смутити ним дядька, і тому відповів ухильно:

Спочатку ви повинні вичуняти.

А потім що?