Хрестоносці

—Тепер нам треба тільки знати, чи й Ганнуля з тобою витримає.

І вона покликала Сецехівну. Та, мабуть, знала або догадувалась про все, бо увійшла з опущеною головою і затулила рукою очі, так що видно було тільки проділ у її білявому волоссі, ще яснішому від сонячного проміння. Спочатку спинилася в дверях, потім підбігла до Ягенки, впала перед нею навколішки і сховала обличчя в зборках її спідниці.

А чех також став поруч з нею на коліна і промовив до Ягенки:

—Благословіть нас, панянко.

XXXIX

Другого дня Збишко виїжджав із Спихова. Він сидів на рослому бойовому коні, а круг нього зібралися його близькі. Стоячи коло стремена, Ягенка мовчки дивилася на юнака своїми сумними голубими очима, немов хотіла перед розлукою досхочу на нього, надивитись. Мацько з ксьондзом Калебом стояли коло другого стремена, а поруч з ними зброєносець і Сецехівна. Збишко то в один, то в другий бік повертав голову і перемовлявся з ними тими короткими словами, якими звичайно перемовляються перед далекою подорожжю: «Оставайтеся здорові!» — «Хай тебе бог береже!» — «Час уже!» — «Еге ж, час, час!» Збишко вже раніш попрощався з усіма і з Ягенкою, якій вклонився в ноги, дякуючи за співчуття. А тепер, коли він дивився на неї з високого рицарського сідла, йому хотілося сказати їй ще якесь добре слово; її зведені вгору очі й усе обличчя так виразно говорили: «Вернись!», що серце його пройнялося глибокою вдячністю.

І, ніби відповідаючи їй на це невимовлене слово, Збишко сказав:

—Ягусю, я до тебе, як до рідної сестри... Розумієш!.. Більше я нічого не скажу!

Розумію!.. Хай бог тобі віддячить. —І про дядька не забувай.

Не забувай і ти.

— Я, звісно, повернусь, якщо не загину.

—Не гинь.

Одного разу в Плоцьку, коли Збишко згадав про похід, Ягенка так само сказала йому: «Не гинь», але тепер ці слова прозвучали ще зворушливіше, і мабуть для того, щоб приховати сльози, вона низько схилила голову й на мить доторкнулась чолом до його коліна,

Тимчасом уже готові в дорогу слуги, що тримали коло брами в"ючних коней, почали співати:

Ніде-піде по пропаде

Ясна каблучка. Крук до дівчини з поля прилине,—

Віддасть у ручку,

—В дорогу! — вигукнув Збишко. — В дорогу.

—Хай береже тебе господь і пресвята діва!..

Затупотіли копити на дерев"яному підйомному містку, протягло заіржав один кінь, гучно запирхали інші, і загін рушив.

Ягенка, Мацько, ксьондз Калеб, чех із своєю дружиною і слуги, котрі залишалися в Спихові, вийшли на місток і проводжали очима від"їжджаючих. Ксьондз Калеб довго хрестив їх, а коли вони зникли за високими кущами вільшини, сказав: